Читати книгу - "Закохана в проблеми , Вікторія Ваширенко"

Віка (09.10)

Я стояла біля своєї шафки, притискала до себе книжки, наче вони могли мене захистити. Хоча захисту мені вже нічого не дасть. Я знала, що цей день буде важкий, але не думала, що настільки.

Я тільки глянула краєм ока — і побачила її. Христина. Вона виглядала так, ніби щойно зійшла з обкладинки глянцевого журналу. Ідеальна. Блискуча. Самовпевнена. Вона йшла до нього так, наче світ крутиться навколо її підборів.

А потім вона його обняла. І поцілувала. Просто там. На моїх очах.
А він… він просто стояв. Не відштовхнув її. Не сказав нічого.

Мене, наче, хтось вдарив по шлунку. Повітря зникло. Світ навколо завмер. У грудях запекло. Очі почали щипати, але я знала: якщо зараз заплачу — зламаюсь остаточно. А я не маю права ламатися. Не перед нею. Не перед ним.

Я відвернулася й швидко пішла. Кожен крок — як по битому склу.
У голові тільки одне: "Я була дурною. Думала, що він справжній. Думала, що ми могли… щось мати. А в нього ось — Христина. Його рівень. Його світ".

— Вікусь… — позаду почувся голос Анжели. Вона догнала мене біля сходів і схопила за лікоть. — Ти це бачила?

Я кивнула. Ледь.
— Це… просто фу, — сказала вона. — Вона виглядає як реклама Dior, але в душі — як вчорашня шаурма.
Я ледь усміхнулась. Анжела — єдина, хто ще здатна витягнути мене з темряви.

— Не думай, що це щось серйозне, — вона стала переді мною. — Я бачила, як він на тебе дивився весь цей час. І зараз теж. Коли ти йшла, Віка, він не міг відірвати очей. Христина могла хоч на голові скакати — йому байдуже. Він дивився лише на тебе.

— Та мені все одно, — збрехала я.
— Не бреши мені. І собі теж не бреши.

Я зітхнула й вперлася спиною в холодну стіну. У голові крутилися обличчя: його, моє, її. І знову поцілунок. Цей момент врізався в пам'ять, як ніж.
— Мені треба забути його, Анжел. Він з іншого світу.

— А ти думаєш, він щасливий у тому світі? — тихо сказала вона. — Ти — єдине, що в ньому справжнє.

Я мовчала. Бо не знала, що сказати. Хоч і як би я намагалася себе переконати, серце все ще билося за нього. І кожен його удар — це біль.
Біль від того, що, здається, я ще люблю його. Незважаючи ні на що. Чому в моїх думках лише він?