Читати книгу - "Закохана в проблеми , Вікторія Ваширенко"

Денис (09.10)

Зранку я вже знав, що цей день буде паршивим. По-перше, я не спав майже всю ніч — просто лежав і дивився в стелю, згадуючи, як Віка дивилась на мене востаннє. Холодно. Байдуже. Наче я для неї — просто ще один мажор. Вона пішла. Я намагався з нею говорити, писав, чекав біля її дому, — нічого. Вона знову закрилася, і тепер я не знаю, як достукатися.

А ще сьогодні мала приїхати Христина.

Мама попередила мене про це вчора, з тим самим тоном, яким вона зазвичай повідомляє про ділові зустрічі:
— Христина переведеться до твоєї школи. Вона гарна партія, Денисе.

"Гарна партія". Ненавиджу це словосполучення.

І ось — перерва. Я стою біля вікна, вдивляюся в коридор. Шукаю поглядом Віку. Її немає. Знову. Вже який день — вона просто проходить повз, ховає очі або взагалі зникає під час перерв.

І тут — гамір, шепіт, сміх. Повертаю голову — і бачу її. Христина.

Висока, у короткій білій сукні, з блискучим волоссям і телефоном, який дорожчий за мій годинник. Вона йде повільно, впевнено. Позаду — якась її охорона з Gucci. І, звісно, перше, що вона робить — прямує до мене.

— Привіт, Денчику! — тягне вона, голос дзвенить як кришталь.
— Привіт, — бурмочу.
— Ну ось ми й знову разом. Уявляєш, тепер ми в одному класі! Це просто… знаєш, доля!

Я ледве стримуюсь, щоб не закотити очі.

Вона бере мене під руку, аж я мимоволі смикаюся. Їй все одно. Вона тиснеться до мене, усміхається всім навколо, щось щебече. А я — просто стою. І думаю тільки про одне: чи бачить це Віка?

Віка стоїть біля шафки. Вона побачила. Наші очі зустрілися. І це було гірше за будь-який удар. В її погляді — біль. Вона опускає очі й іде геть.

Я хотів крикнути їй, що це не те, що вона думає. Що Христина — це несерйозно. Що я хочу тільки її. Але в мене рот як склеєний. А Христина вже притискається до мене й цілує мене в щоку. Спеціально. Демонстративно.

Я нічого не відчуваю. Мене трусить від люті. До себе. До мами. До цієї ситуації.

Поки Христина балакає щось про нову віллу на Мальдівах, я дивлюся в спину Віки, яка зникає за поворотом. І все, що я думаю — як мені повернути її. Як вирватися з цього глянцевого пекла й повернути собі ту, яка навчила мене, що справжні речі — без брендів. Без статусу. Просто… справжні.

Я не здамся. Віка — моє все. І я це доведу. Навіть якщо доведеться воювати проти всієї мамчиної імперії.

Ти – моє перше і останнє кохання...