BooksUkraine.com » Сучасна проза » Буллет-парк 📚 - Українською

Читати книгу - "Буллет-парк"

401
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Буллет-парк" автора Джон Чівер. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 86
Перейти на сторінку:
Едді Клеппа? Джіма Рендолфа? Сема Феррара? Дейва Пура? Ріка Роудса? Джіма Стісса? Чи Роджера Кромвела? Так ні ж, усі є. І тоді Нейлз зрозумів, що це він потрапив на свій власний похорон.

V

Вже більше двох тижнів минуло, як захворів Тоні. Настали тихі прекрасні дні. Якось Нейлз прокинувся о шостій в чудовому настрої. Сонце ще не зійшло, але небо вже поблідло. Він поголився, вмився у ванні й знову ліг до Неллі. Обіймаючи її, зрозумів, що вона ще зовсім молода, набагато молодша, ніж він думав. Одне одного милуючи, одне одним обмиловані, вони немовби звільнилися від тягаря прожитих років, від своєї заземленості, немовби хтось суворий і строгий залишив їх на годинку, і тепер вони, користуючись, що його нема, можуть безтурботно гратися й веселитися. Нейлз виглянув у вікно і побачив справжній рай. Він знав, що це зовсім не так, знав, що під травою проходять каналізаційні труби і що ці труби незабаром треба буде чистити, знав, що на кардиналів, які перелітали зграями поміж ялинками, напали пухоїди, знав, що ні їхнє яскраве забарвлення, ні їхнє дзвінке щебетання не мали жодного відношення до земних радощів, кохання чи його банківського рахунку. Але він був так усім зачарований, що широко розпростер руки, немовби хотів обійняти всю природу — і газон, і дерева, й птахів.

— Ох, як прекрасно я себе почуваю! — вигукнув він,— Певно, поки спав, щось дуже гарне трапилося в світі. Я почуваю себе так, немов одержав раптом дуже дорогий подарунок. Мені здається, що тепер у нас знову буде все гаразд і ми будемо жити так само, як і раніш. Тоні ось-ось одужає і піде знову до школи. Я певен, я знаю, що тепер все буде гаразд!

Нейлз добряче поснідав і пішов до Тоні. Раніш ні він, ні дружина, ні син ніколи не хворіли, тому різкий запах у кімнаті хворого так і вдарив йому в ніс. Завіски були спущені. Тоні спав. Він був у трусах, і плечі його були голі. Шкіра мала нездоровий жовтуватий відтінок. Волосся розкуйовджене — він уже з місяць не стригся. Його руки з якимось відчаєм, як здалося Нейлзу, вчепилися в подушку.

— Тоні, вставай! — сказав Нейлз.— Вставай. Подивись лишень, який сьогодні чудовий ранок. Встань і подивися у вікно.

Він підняв завіски, й кімнату хворого залляло яскраве світло.

— Ти тільки поглянь, Тоні, як весело навколо! В такий день гріх лежати в постелі. Зрозумій, любий, у тебе все ще попереду. Все. Ти підеш у коледж, матимеш цікаву роботу, одружишся, матимеш дітей. У тебе все попереду, Тоні! Підійди ж до вікна!

Він узяв сина за руку, стяг з постелі, підвів до вікна і, обнявши за плечі, став поруч.

— Бачиш, Тоні, як гарно навколо. Невже тобі й досі не краще?

Тоні впав на коліна.

— Завтра, тату,— заридав він. — Може, завтра покращає.

Нейлз почував себе, як дитина, котра, зійшовши на пагорб, зачудовано дивиться вниз і у всьому — і в дахах будинків, і в деревах, і у вуличках — бачить якийсь дивний порядок, якийсь прихований сенс. Звичайно ж, не може бути, щоб у любові його до Неллі, як і в чудовому ранку, не було прихованої мети, глибокого задуму! Але ж що тоді означає хвороба його бідного сина, який висновок з неї зробити? Бо горе ж для інших, біль, нещастя — для інших, а не для нього, Нейлза. Тут сталася якась жахлива помилка.

Тоні тим часом гірко ридав, а потім, голосно хлипаючи, сказав.

— Поверни мені мої гори.

— Що ти сказав, синочку?

— Поверни мені гори.

— Які гори, синочку? — спитав Нейлз. — Ти, мабуть, маєш на увазі ті, що по них ми з тобою лазили? Оті Білі гори, хоч насправді вони не такі вже й білі. Пам'ятаєш, як ми піднімалися з Франконії до Кроуфорда? Правда ж, було чудово! Ти про це згадав?

— Я не знаю,— відказав Тоні й знову поліз у ліжко.

— Ну, мені треба йти, бо спізнюся на поїзд,— сказав Нейлз,— Прийду завтра.

Чекаючи поїзда на 7 годину 56 хвилин, Нейлз всім про синове здоров'я відповідав, що в нього мононуклеоз. Стояв на платформі поміж Гаррі Шінглхаусом і Хеммером. Нейлз і Хеммер читали «Нью-Йорк таймс», Шінглхаус — «Уолл-стріт джорнел». Після того обіду Нейлз і Хеммер віталися при зустрічі, але в довгі розмови не заходили. Вранці вони інколи їхали разом, а ввечері Нейлзу тільки раз трапилося повертатися з Хеммером, та й то той спав усю дорогу,— чи то був п'яний, чи недужий, чи й те і друге разом. Він сидів, схилившись над своїм чорним портфелем, всім своїм видом виказуючи відчай і приреченість. Чому це люди, які засинають у поїздах і літаках, викликають таке болюче почуття? Чому вони здаються такими загубленими, покинутими, чому в них такий вигляд, наче їх вдарили обухом по голові? Вони хроплять, совгають, вигукують якісь імена — їх можна прийняти за жертви якогось жахливого катаклізму, хоч насправді вони їдуть до себе додому, де будуть вечеряти й підстригати газони перед вікнами. Поїзд уже наближався до Буллет-Парка, а Хеммер все не прокидавсь. Нейлз потряс його за плече.

— Вставайте, приїхали,— сказав він.

— Дякую,— прошепотів Хеммер.

Оце й усієї.

А зараз, привітавшись один до одного кивком голови, вони уткнулися в свої газети. Мимо з швидкістю дев'яносто миль на годину пронісся чікагський експрес — він спізнювався на дві години. Нейлз ухопив свого капелюха, згорнув газету й заплющився. Йому здалося, що він потрапив у смерч. Коли промчав експрес, Нейлз розплющив очі й побачив, як той дуже швидко нісся далі, а за ним, наче хвіст у поросяти, закручувався пар. Нейлз розгорнув газету й тільки-но почав читати, як раптом помітив, що зник Гаррі Шінглхаус. Нейлз озирнувся й подивився навколо,— може, Гаррі десь тут? Але на платформі його не було. Повернувшись лицем до залізничного полотна, Нейлз побачив на шпалах добре вичищений коричневий черевик.

— Боже!— вигукнув він.— Цей... Я забув, як його звати... Потрапив під поїзд...

— Хм? — хмикнув Хеммер, опускаючи газету.

— Шінглхаус зник.

— А й справді. Туди к бісу! — сказав Хеммер.

— Шінглхаус!— закричав Нейлз.— Загинув. Мабуть, під поїзд потрапив!

— Що ж робити?

— Я викличу поліцію. Треба викликати поліцію.

Обіч стояла телефонна будка, і Нейлз заспішив до неї й подзвонив у

1 ... 12 13 14 ... 86
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Буллет-парк», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Буллет-парк"