Читати книгу - "Джерело, Ларія Ковальська"

- Дідусю, а що це за дівчина була у білому платті в горох? – Не втримався Тарас дорогою додому.

- А що сподобалась?

- Ну… симпатична.

- Не можу тобі нічого сказати. Вона прийшла в нашу школу лише в цьому році, я не вчив її.

- Ясно. А як її звуть?

- Теж не знаю. Живе вона аж вкінці села, ближче до лісу. Вони купили цю стареньку хатину у Горовенків.

- То там де наше поле, що ми зернові посіяли?

- Ага, там. Тарасе, то ти підвези мене додому, а сам повертайся на свято. Запросиш дівчину на танець та й познайомишся!

- Та ні, дякую! Їй, напевно, років сімнадцять, а мені вже скоро двадцять шість! Навіщо мені таке дитя?

- Ну як знаєш. Але вони там всю ніч будуть святкувати, бо ще мають іти зустрічати сонце на гору біля джерела. Так що ти ще встигнеш потанцювати, якщо надумаєш.

- Ага. – Кивнув Тарас.

     Але на свято не поїхав. Подався спати. І знову були сни. Тепер йому наснилась дівчина-випускниця. Чи це та сама німфа зі смарагдовими очима, він не був певен. Бо не бачив її очей. Він танцював із юнкою, ніжно обіймаючи її за талію, але ніяк не міг вловити її погляду. Проснувся. Світало. Скоро буде сходити сонце. Сонце! Тарас вмить зірвався з ліжка, щось одягнув і помчав до джерела. Та сонце зійшло раніше, як він добіг до джерела. Тарас зупинився і раптом побачив, що від джерела йде група молодих людей. Напевно, вони здивуються, коли побачать його тут. Тарас оглянувся навкруги і побачив неподалік автобусну зупинку. Швидко пішов туди, сів на лаві і вже здалеку спостерігав за випускниками. Він швидко відшукав дівчину у білому платі в горошок. Вона йшла за руку із якимсь хлопцем. Мабуть, змерзла, бо вони зупинились, хлопець зняв свій піджак і накинув дівчині на плечі, поправляючи її волосся. Тарас чомусь позаздрив хлопцеві. «А тоді в джерелі купатись їй не було холодно! - Раптом подумав Тарас. – Але ці дівчата такі хитрі, вона могла прикинутись, що змерзла, аби пофліртувати!». Тарас зачекав, поки випускники сховаються за рогом, а тоді сам пішов додому.