Читати книгу - "Джерело, Ларія Ковальська"

     Не дуже хотілось йти Тарасу на випускний у сільську школу, але і діду відмовити він не міг. Довелось погодитись. До випускного лишалось два дні, в місто повертатись він ще не збирався, тож проведе час у спокійній атмосфері. День пройшов у роботі, а увечері знову не посиділи на лавці з дідусем. Приїхав фельдшер оглянути бабусю, а потім затримався повечеряти. Тарас трохи посидів із ними, а потім пішов спати. Не дивлячись на втому, заснути знову не міг. Знову думав про те, як виплутатись зі складної ситуації. Вирішив, що зранку піде до джерела. Там він хоч на трішки заснув вчора. Правда, наснилось щось незрозуміле, та це вже таке. Але до джерела він вранці не потрапив – проспав. Коли прокинувся, сонце було високо. Він довго спав, а все одно не виспався. Знову наснилось… Те ж, що біля джерела. Така ж струнка німфа купається у зеленуватій воді, потім виходить і ховається поміж берізок. Він наздоганяє її, та марно. Вона лише раз озирнулась і він впіймав погляд її красивих смарагдових очей. Таких очей він ще не бачив, вони якісь чарівні, мабуть, ними і манить німфа за собою. «Мало мені проблем, то ще не вистачало потрапити під вплив якогось чаклунства!» - Мовив Тарас і вирішив зайнятись чимось корисним.

    День проходив помірно. Поки що в житті Тараса нічого не змінилось. З міста один раз лише телефонувала матір, розпитала чи в нього все гаразд і на цьому все. Решта мовчали. Тарас теж нікому не телефонував. Хоч смутні думки майже не полишали його. Лише іноді дід Улас відволікав  від них хлопця сільськими клопотами, бабуся – смачними наїдками, а природа – неймовірними літніми красотами.

       А наступної ночі німфа з’явилась знову. Уві сні вона манила його зайти у воду. Обличчя її він чітко не бачив, лише очі. Ці смарагдові очі –  глибокі, загадкові, чарівні…   Її погляд  манив, і він не міг відвести очей. Німфа простягнула до нього руку, і він відчув, як його ноги тягне до води. Він хотів зупинитись, але смарагдові очі вже заполонили його думки. Він ступив на холодну воду і поплив за нею. Вона віддалялась, лише час від часу оглядаючись на нього.  Він бачив лише її погляд — ці смарагдові очі.

      Тарас прокинувся. На тілі виступив холодний піт. Це вже не на жарт роздратувало хлопця. Думав піти до джерела, та чомусь стало страшно. Вирішив все це дідові розказати, але сьогодні не вийде, бо ж випускний вечір.

     Випускний було запланова на 17-ту годину. Тому після обіду дід почав вже збиратись. Бабуся випрасувала йому святковий директорський костюм, білу сорочку, дід на чисто поголився і виглядав молодше на добрих п`ять літ. Тарас не приділяв  багато уваги своєму вигляду. Він вирішив одягнути костюм у якому їздив у відрядження, бо іншого тут не було. Але на вулиці було досить тепло і він вирішив обійтись лише штанами та світлою сорочкою з коротким рукавом.

     Шкільне подвір`я виглядало досить урочисто. По центру стояла величезна саморобна фотозона, прикрашена десятками повітряних кульок. Поруч розташували музичне обладнання, мікрофони, стіл, накритий вишиваною скатеркою. На столі стояли квіти у вазі та лежали атестати, що їх мають вручити випускникам. На подвір`ї було людно. Гості займали місця на кріслах, а ті хто готував свято бігали і метушились, боячись опустити щось важливе. Діду, як почесному гостю, запропонували сісти у першому ряду. Тарас зайняв місце у другому, відразу за дідом.

      Святкування розпочалось з невеличким затриманням. Спочатку ведучі урочисто запросили на свято  випускників. На середину подвір’я вийшли випускники і вишикувались в ряд біля фотозони. Більше десятка хлопців і трішки менше дівчат. Дід Улас повернувся до Тараса і шепнув йому: «Дивись, які гарні дівчатка!». Тарас лише злегка усміхнувся у відповідь. Так, симпатичні. Стрункі, зовсім юні, у красивих платтях з гарними зачісками. Та навіщо вони йому? Хіба йому проблем бракує? То ще для повного щастя не вистачає з неповнолітніми зв’язатись?

       Далі почали вітати випускників. Класний керівник, перша вчителька, хтось з батьків… Тарас вже трохи занудьгував. Збадьорила його лише промова дідуся. Дідусь говорив простими словами, проте зміг торкнутись ними до самого серця слухачів. Тарас гордився дідом. Йому вже минуло сімдесят, а так гарно тримається! Дідусеві довго аплодували і одна із випускниць подарувала квіти.

      Після свята дід Улас попросив в однієї з колишніх колег баночку, щоб поставити квіти у воду, бо хотів порадувати ними дружину. А Тараса попросив піти набрати води у приміщенні школи. Тарас знав куди йти, бо в дитинстві не раз тут бував. Він, не поспішаючи, оминувши всіх людей, що знову заметушились, дійшов до умивальника і набрав води. Потім так само спокійно повертався назад. І раптом у дверях, що вели на вулицю, зіштовхнувся з однієї з випускниць.

- Ой, вибачте! – Мовила дівчина і сором’язливо опустила очі додолу.

- Нічого страшного! – Відповів Тарас і пішов до дідуся.

    Дід поросив віднести квіти в машину, а потім повернутись на фуршет. Тарас йшов до машини, роздумуючи чи не варто показатись психологу чи навіть невропатологу. З ним точно не все гаразд. Він знову побачив ці смарагдові очі. У дівчини з якою зіткнувся у дверях. Йому вони вже вижаються. І це почало лякати хлопця. А, може, це саме та дівчина тоді купалась у джерелі? І це зовсім не уява і не сон?

     Тарас повернувся на свято. Дід з гордістю знайомив свого онука з колегами. Всі вони усміхались і казали, що пам`ятають його ще хлопчаком, коли він приходив до дідуся на роботу. Тарас старався бути дуже ввічливим, аби не засмутити дідуся. Але тепер його думки були зайняті іншим. Його погляд тепер був звернений до випускниць, шукаючи дівчину у білому платті в горох. Її волосся укладене у зачіску. Тарас на хвильку уявив якою буде довжина волосся, коли його розпустити. Чи досягне воно тієї довжини, що було у дівчини біля джерела? Мабуть, досягне. Але очі? Потрібно поглянути в її очі. Тарас спостерігав за дівчиною. Вона була середнього зросту, худенька і, мабуть, веселою і говіркою. Бо весь час її оточували друзів. Декілька разів Тарас підходив дуже близько до неї, але поглянути в її очі в цей вечір так йому і не вдалось. Дідусь не міг довго затримуватись на святі, бо хворіла бабуся. Тому побувши з годинку, вони поїхали додому.