Читати книгу - "Джерело, Ларія Ковальська"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ранок вже перетворився на спекотний день, коли Тарас повернувся від джерела до будинку дідуся. Бабуся, щойно побачивши онука, відразу покликала його снідати. Тарас подякував і сів їсти. Бабуся щось розповідала, та він не міг уважно її слухати. Його думки блукали далеко. Тепер до всіх проблем додалась ще одна: чи була справжньою дівчина, що купалась у джерелі, чи це просто його якась нездорова уява? Можливо, йому це привидилось чи приснилось? Подякувавши бабусі за сніданок, Тарас пішов шукати дідуся. Він мав бути у саду, бо віднедавна в нього з’явилось нове захоплення – бджолярство.
Тарас ще здаля помітив діда біля пасіки. Як же Тарас любив дідуся! За його простоту, щирість та лагідність. Та за те, що він його дідусь. Дід Улас у своєму молочному костюмі бджоляра і великому брилі нагадував Тарасу чарівника. А, може, він і є ним? Ось зараз поговорить він із дідом, і всі проблеми його розсіються. Побачивши внука, дід усміхнувся.
- Куди ж це ти зник зранечку? – Спитав він. – Я тут тільки що роя нового спіймав і поселив у пустому вулику.
- О то ви вже вправний пасічник! – Усміхнувся Тарас дідусеві.
- Ага! І тебе навчу того діла! Нікого більше з родини це не зацікавить. А тобі передам всі свої справи! Домовились?
- Домовились! – Відповів Тарас і подумав, якби було б добре жити з дідусем і займатись цими дрібними клопотами, і не було б тоді у нього теперішніх проблем.
Тарас важко зітхнув, забувши, що від дідового уважного око нічого не приховає.
- І що все так складно? – Спитав дід.
- Дуже. Ви й не уявляєте наскільки!
- Уявляю! Все видно по твоєму погляді! І не спав ти всю ніч, і ходив розради шукати біля джерела. Та не знайшов. Але нічого, все обернеться на краще!
- Мабуть, ні. Ви ж не знаєте, що сталось. Розповісти?
- Не треба. Ти не готовий про це говорити. Забуть про цю проблему на кілька днів. Займи свій розум іншим.
- Та чим же?
- О! Маю до тебе пропозицію, навіть не пропозицію, а прохання. Виконаєш?
- Не знаю чи зможу.
- Зможеш! От у чому справа: я вже ось рік, як на пенсії. Але діти мене ніяк не хочуть відпусти. Усе кличуть до школи: то на відкритий урок, то на якесь свято або й просто так. А вчора я отримав запрошення на випускний в цю суботу. Бо ж випускники мої учні! Як же я відмовлю? Бабусю теж кличуть. Та у неї біль в нозі так посилився, що має пропити купу ліків, та й фельдшер сказав побільше лежати. А я не хочу йти сам та й далеченько мені вже до школи пішкувати! Може, підвезеш?
- Звісно, що підвезу. Та й зачекаю поки всі урочистості пройдуть. Чи ви ще й у кафе підете?
- Та яке там кафе. Продовження свята відбудеться у шкільному саду під відкритим небом. Бабусю не можу на довго саму лишати, але на хвилин десять маю зайти й туди, випити бокал вина за здоров’я своїх учнів. Бо ще хто скаже, що старий Демиденко загордився.
- Важливих справ в суботу у мене не має, тому без проблем зачекаю вас стільки треба.
- Е, ні! Так не годиться. Маєш піти зі мною! Замість бабусі.
- Та ні, діду Уласе, мені буде незручно!
- Яке там «незручно»! Хочу, щоб ти пішов зі мною і край! Нехай побачать колеги який у мене гарний онук! А ти побачиш, які там красиві випускниці. Одна одної краща. Куди там тій вашій Еммі братись!
- А Емма тут до чого?
- Та то я так, до слова сказав. То що не відмовиш дідові?
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джерело, Ларія Ковальська», після закриття браузера.