Читати книгу - "Джерело, Ларія Ковальська"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
В неділю в селі роботи небагато. Після обіду дід з бабусею пішли трохи відпочити. А Тарас, на диво, почував себе бадьоро. Думки про неприємності у місті стали відходити на другий план, натомість прийшло непереборне бажання побачити дівчину з випускного.
- Дідусю, ви відпочивайте, а я пройдусь на наше поле, подивлюсь чи гарна пшениця буде у цьому році. – Після обіду повідомив діду Уласу Тарас.
- Ага, сходи, сходи! – Хитро мовив дід.
Тарас вийшов з дому і рушив у бік лісу. Йшов не поспішаючи. Людей зустрів небагато. Надворі стояла спека, то ж усі поховались у прохолодні хатини. Ближче до ліса хати рідшали, розташовувались лише по один бік, по інший – людські городи. Їхнє поле знаходилось майже під лісом. А хатина, де колись жили Горовенки була трохи ближче до села. За нею ще була лісникова хата.
Тарас пройшов вже зо два кілометри, трохи втомився. Сонце напекло в голову, а він ще не одягнув ніякої кепки та й води не взяв з собою. А пити хотілось. Ну ось він зараз спуститься в долину, а там і їхнє поле. Але раптом він побачив, що з лісу виїхав кінь із вершником. Ні, це була вершниця. З дуже довгим волоссям. Не може бути! Та це ж вона! Та, заради якої він сюди прийшов. Вона ще вміє їздити верхи! Тапер він точно погляне в її очі. Дівчина на коневі наближалась, і Тарас твердо вирішив познайомитись із нею. Він має переконатись чи то вона була на джерелі, чи у нього якась нездорова уява. Вони якраз зустрілись біля воріт її будинку.
- Добрий день! – Першою привіталась дівчина. І поглянула на Тараса своїми… смарагдовими очима. У Тараса запаморочилось у голові. Він відчув, що втрачається рівновагу і швидко опустився на лаву, що стояла біля двору дівчини.
- З вами все гаразд? – Вона зіскочила з коня і підійшла до Тараса.
- Можна води, будь ласка. – Голос Тараса здавався чужим навіть для нього самого.
- Зачекайте, я швиденько! – Дівчина залишила свого коня біля воріт, а сама побігла у двір.
Тарас лишився сам. Зараз йому стало трохи легше, лише мучила спрага. А кілька хвилин перед цим так запаморочилось в голові, що він боявся втрати рівновагу. І це після того, як поглянув дівчині в очі. Її смарагдові очі. «Може, вона й справді чаклунка?» - Пронеслось в голові Тараса. Але тут прибігла дівчина.
- Ось тримайте! – Вона подала Тарасу кухоль із прохолодною водою. Тарас відразу прийнявся пити. Вода була дуже смачною і лише допивши до дна, хлопець подумав, що там могли бути чари. Раніше він ніколи не вірив у жодне чаклунство, та останнім часом з ним траплялись якісь дивні речі, тому тепер він вже не був такий певний. Але ж воду він сам попросив, то треба бути ввічливим і подякувати дівчині.
- Хочете ще? – Спитала першою вона, присівши поруч на лавці, і знову зиркнула на нього своїми очима.
- Ні, дякую. Вода була дуже смачною! – Чесно зізнався Тарас.
- Смачною? Звичайна, вода. Просто вам сильно пити хотілось. – Усміхнулась дівчина. У неї така мила приємна усмішка. І сама вона досить симпатична. У неї сьогодні розпушене волосся, кольору спілих колосків. В тому, що це вона була тоді на джерелі, Тарас вже не сумнівався. А на випускному волосся було укладено в зачіску, тому й він не впізнав її. Лише очі, їх не можна сплутати чи не впізнати! Такі неймовірні і красиві. Погляд важко відвести! Чи то вже чари діють!?
- А я знаю хто ви! Ви вчора були в нас на випускному! – Спокійним тоном продовжила розмову дівчина.
- Так, був. – Погодився Тарас, хотів ще щось сказати, та слова не приходили на думку.
- Ви онук колишнього директора! Вчора всі дівчата про вас говорили!
- Справді? Чому? – Здивувався Тарас.
- Ну як чому? Всі дівчата говорять про симпатичних хлопців… - Сказала і різко замовкла. Опустила вниз погляд, а її щічки покрились легеньким рум’янцем.
І Тарас знову замилувався нею. Не тільки її вродою, але й самою поведінкою. Він думав, що так шаріються дівчата лише у фільмах. А виявляється буває таке і насправді. І знову він подумав, що, може вона так чаклує. Тарас мовчав, не знав що їй сказати, хоч поговорити з нею йому дуже хотілось.
- Вам уже краще? – Нарешті вона підняла на свої очі-смарагди.
- Так, значно.
- Ви зможете самі дістатись додому?
«Що? Додому? Але ж я не хочу додому!» - Промайнуло в голові Тараса.
- Навіть не знаю. – Сказав Тарас. Йому не хотілось здатись дівчині слабаком, але й встати і піти він теж не міг. – Можна, я ще тут трохи посиджу?
- Думаю, так. – Відповіла дівчина і усміхнулась. Тарасу захотілось дізнатись чому вона всміхнулась, та дар вести бесіди сьогодні його підводив. Але дівчина відповіла сама. – Якби нас побачили зараз мої однокласниці, то луснули б із заздрощів!
- Чому?
- Вони всі вчора мріяли з вами познайомитись, а ви пішли зі свята.
- Я повіз додому дідуся.
- І вам не хотілось повернутись на свято? Дівчата так хотіли з вами потанцювати!
- Хотілось повернутись, щоб потанцювати з тобою! – Сказав, а потім подумав Тарас.
Дівчина знову опустила очі, а через хвильку пильно подивилась на Тараса.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джерело, Ларія Ковальська», після закриття браузера.