Читати книгу - "Джерело, Ларія Ковальська"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Чому зі мною? – Спитала вона.
- У тебе дуже красиві очі! – Знову не думаючи, мовив Тарас.
- Хм… Зрозуміло. – Дівчина раптом похмурніла. – Всі так кажуть. Ніби крім очей у мене нічого немає. Всі звертають увагу лише на очі, а ще називають їх чаклунськими.
- А насправді вони не такі? – Спитав Тарас, і вкотре пожалкував про сказане.
- Чи ж я знаю? Очі та й очі! – Дівчина роздратовано встала з лавочки. – Вам краще? Зможе йти? Бо я маю ще справи! – Дівчина піднялась з лавки, а за нею і Тарас.
Як же йому не хотілось іти! Як же хотілось ще хоч трохи поговорити із нею! А тепер вона виганяє його. Образилась, напевно.
- Вибач, я не хотів тебе образити. – Спробував Тарас змінити ситуацію.
- Нічого. – Тихо відповіла, дивлячись у бік.
- Так, мені вже краще. Ти мене врятувала! А можна дізнатись як звуть мою рятівницю?
- Соломія. – Відповіла дівчина і Тарасу здалось, що на її обличчя злегка майнула усмішка. Це додало йому трохи відваги.
- А я – Тарас! І, будь ласка, звертайся до мене на «ти».
- Звертатись на «ти»? Але це якось незручно. Ви ж дорослий!
Тарасу відразу здалось, що він вже майже пенсіонер. Та він цього не сказав їй.
- Ти теж закінчила школу і вступила в доросле життя! – Тарас пригадав фразу із вчорашнього свята.
- Так. Ще не звикла до цього. А ти вже навчаєшся в університеті? – Раптом спитала вона.
- Навчався. Недавно закінчив і пішов працювати. – Відповів Тарас. І подумав чи «три роки» то ще «недавно».
- Зрозуміло. А я ще не знаю чи буду кудись вступати. – Зітхнувши, сказала Соломія.
- Як не знаєш! Це тобі просто необхідно! – Обурився такому Тарас.
- Може й так, а може й ні! – Байдуже мовила Соломія і підійшла до свого коня, який спокійно пасся попід парканом. – Ходімо, Зірко, тобі пора додому!
- У тебе гарний кінь! – Тарас ніяк не хотів відпускати дівчину.
- Це вона. Зірка.
- І ти чудово їздиш верхи! Я б теж так хотів! – Хоч якось намагався затримати дівчину Тарас.
- Зараз є багато клубів, де цьому навчають. Я мушу йти. Гарного дня. – Дівчина звернула з конем у хвіртку.
- Соломіє! – Крикнув Тарас. Дівчина оглянулась. – Я б дуже хотів з тобою зустрітись, будь ласка…
- Зустрітись? Для чого?
Тарас ледь стримався, щоб не зізнатись, як вона його приваблює. Але, боячись її налякати, сказав інше.
- Мені сподобалось спілкуватись з тобою… То що ти не проти зустрітись? Місце і час обираєш ти!
- Сьогодні я вже не зможу. Хіба завтра, як спека спаде, біля джерела. Ти ж знаєш де тут джерело?
- Звісно. Мені дуже подобається це місце.
- Мені також.
- Так, я знаю. Ти любиш купатись у джерелі!
- Звідки ти це знаєш?
- Якось я бачив… випадково!
- Ти що підглядав? – Образилась Соломія і рушила у двір.
- Соломіє, чесне слово, я випадково… То ти прийдеш? – Вигукнув Тарас. Відповіді не було. – Соломіє, я чекатиму! – Ще голосніше крикнув Тарас, але дівчина вже заховалась за невеликим будинком.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джерело, Ларія Ковальська», після закриття браузера.