Читати книгу - "Під маскою влади, Катя Черниш"

Вона сиділа в душі годину. А вода все текла. Гаряча. Пекуча.Її руки тремтіли. Не від холоду. Від усвідомлення.

Вона могла померти. Просто. Без попередження. Без прощання. Без “я тебе люблю”.

Але найбільше боліло не це.

Він.

Він убив на її очах. Не просто захистив — знищив. Без тіні жалю. Без сумніву.

Вона вийшла з ванної і ледь не впала. Але Алекс був поруч. Впіймав. Мовчки.

— Не чіпай мене… — прошепотіла вона.

А він відповів чесно:

— Я вбив, бо не міг втратити. І вбиватиму знову. Якщо доведеться.

Вночі він поїхав. Без охорони. Без слова. Лише залишив записку:

"Закрий двері зсередини. Не відкривай нікому, крім мене. Я залагоджу це — до кінця."

Його поїздка була короткою. Але за цей час все змінилося.

У підвалі старої фабрики він зустрівся з тими, хто віддав наказ.Савельї. І ще двоє, яких Алекс довго підозрював, але тепер отримав підтвердження.

Його помста була не швидкою.

Він змусив їх бачити, як горить їхній склад.

Змушував слухати, як зникають їхні рахунки.

А потім — самими руками рити собі могили.

— Ти торкнувся не жінки, — прошепотів Алекс, коли натискав на спуск. — Ти торкнувся мого серця. І це був твій останній дотик.

Коли він повернувся — весь у крові, із запахом диму — Мія вже не тремтіла.

Вона мовчки підійшла до нього.

Подивилася прямо в очі.

— Скільки ще?

— Скільки треба.

— І я?

— Якщо підеш — я відпущу. Але світ наздожене тебе.

— Я не піду.

Вона доторкнулась до його обличчя.А він заплющив очі вперше за всю історію.Ніби дозволив собі зламатися — лише з нею.

У цю ніч не було слів.Лише тиша. І вона теж плакала. Бо в її серці більше не було страху.Там тепер жили вогонь, біль і кохання. Усередині мафії. Усередині темряви. Усередині нього.