Читати книгу - "Безмірна залежність"

І все ж ми роз'їхалися: він у Кельн на чемпіонат з хокею, а я до Києва на Євробачення.

Це були прекрасні моменти життя, які я прожила з тіткою і своєю подругою. Я відчувала себе спокійно, захищено, адже я була тепер не одна — у мене був Ілля, і я могла просто насолоджуватися прекрасним шоу, яке я обожнювала з дитинства.

Ми були на денному фіналі, а ввечері вже вдома дивилися повноцінний фінал у прямому ефірі. Ось тільки до вечора з'явилося деяке хвилювання в душі. Ми з Іллею не спілкувалися вже три дні. Він не писав мені, а я йому, бо не хотіла показувати, як сильно залежу від нього, як сумую. Адже, на його думку, я зараз розважалася, а не думала про нього. А все ж думала і боялася, що він більше не напише.

Вже була майже північ, коли мій телефон завібрував.

«Доброї ночі», — написав він.

Яке ж щастя мене охопило! Неймовірне відчуття перемоги, моєї правоти: так, дивіться всі, Ілля дійсно існує, він думає про мене, пише мені, сумує. Не тільки він існує в моєму житті, але і я в його. Я вже давно не відчувала нічого подібного. Повне єднання душ!

«О! Ти вже повернувся? Це чудово. А я ще на Євробаченні. Завтра надішлю фотозвіт. На добраніч!», — написала я, на що Ілля надіслав сплячий смайлик. Це було прекрасне закінчення чудового дня — 13 травня 2017 року.

А наступного дня почалися нові переживання: раптом напишу йому, а він не відповість? Але чому? Чому в моїй голові були подібні думки? Чому підсвідомо я відчувала тривогу, розуміла, що Ілля не може бути серйозним. Чому?

У будь-якому випадку, як і обіцяла, я надіслала Іллі свої фото з концерту. І він відповів мені, написавши, яка я прекрасна. Але всередині щось продовжувало мене гризти. Я пам'ятаю, як поверталася поїздом додому, зв'язку не було і повідомлення від Іллі не надходили, а я чомусь плакала. Я морально втомилася. Може, розуміла, що те, що відбувається між нами, — це лише красиві слова, а я вже хотіла більшого. Ще чомусь в голові крутилося питання — чи зателефонує він мені сьогодні? Його дзвінок в цей день був для мене важливий, адже він повинен був скучити за мною, чи не так?

Але ось уже дев'ять вечора, я вдома, а Ілля не телефонує. Мені потрібно збиратися на роботу, готуватися до наступного тижня, прийняти душ, приготувати їжу, а я не можу нічого робити: в голові Ілля, і він мене не відпускає. Сяк-так я все ж зробила над собою зусилля і впоралася з домашніми справами.

Коли я вже готувалась лягати спати, то почула довгоочікуваний дзвінок, немов Ілля дочекався, поки я звільнюся, щоб приділити йому час.

— Згадував мене? — запитала я, коли ми вже мило розмовляли.

— Кожну секунду думав про тебе! — вигукнув Ілля, і ми обоє розсміялися.

— Я, звичайно, із задоволенням слухаю твої лестощі, але на таку відверту брехню не куплюся.

— Гаразд, зізнаюся, згадував тебе кожних 20 хвилин.

— Це звучить вже більш переконливо.

— Я дійсно скучив. І взагалі, я б дуже хотів до тебе у гості.

— Правда? — серце шалено забилося: це були саме ті слова, які останнім часом я дуже хотіла почути. — Це було б чудово! Тим більше, що я купила для тебе невеличкий сувенір на Євробаченні — в офіційному магазинчику.

— Вау! Як мило. Як взагалі все пройшло?

Ми говорили і говорили, не в змозі відірватися одне від одного.

— Яка твоя заробітна плата в євро? — запитав Ілля, коли ми завели розмову про роботу.

— О, Боже, — я зніяковіла, — як раз нещодавно конвертувала подумки. Ти впевнений, що хочеш почути цю цифру?

— Звичайно. Мені цікаво, скільки заробляють в Україні відомі бухгалтери.

— По-перше, я не відома, а по-друге, близько 250 євро.

Ілля довго сміявся над цією цифрою. А мені стало якось неприємно.

— Гаразд, я втомилася трохи, давай бажати одне одному на добраніч, — я намагалася говорити бадьоро.

— Гей, ти чого образилася? — запитав він ніжно. — Надай відповідь мені ще на одне питання: куди б ти хотіла поїхати у відпустку?

— Не знаю, мені все одно, — продовжила я ще трохи невдоволено.

— У мене є подруга в турагенції, я можу у неї з'ясувати деталі, і ми могли б разом кудись податись.

— Так, це було б чудово. Тоді дізнавайся, і будемо планувати, — я одразу повеселішала.

— Все-таки з чоловіком ти розлучилася давно, саме час починати отримувати задоволення. Я можу тобі в цьому допомогти.

Усе всередині мене перевернулося від передчуття, від ніжності, яка мене переповнювала. Ілля казав серйозно. Він справді хотів зустрітися.

Він телефонував мені усі наступні дні, і взагалі у нас все було чудово. Ніколи не забуду, як він вперше зателефонував мені по відео.

— Щойно з роботи прийшов, — сказав Ілля, — ну, ось він я.

Мені навіть здалося, що він трохи хвилюється, адже не був красенем, завжди ходив в кепці, яка приховувала його лисину. І зараз теж був у ній. Його хвилювання мене розчулило, я дивилася на нього з ніжністю.

Ми були трохи збентежені і не знали, що сказати. Ілля навіть бовкнув недоречну фразу «Може, хоч груди покажеш», — але я ніяк не відреагувала на ці слова, бо знала — він хвилюється сильніше за мене. Мабуть, тому ми досить швидко попрощалися.

Приблизно через годину я написала йому, що дуже рада була його побачити, а він одразу мені передзвонив.

Я дуже раділа, коли Ілля писав