Читати книгу - "Безмірна залежність"

«Ось, купив собі сьогодні, — написав він. — Ох, вибач, рука здригнулася, камера з'їхала», — і Ілля надіслав мені ще одне фото в такому ж ракурсі, але вже в інших трусах.

Якщо чесно… Так, мені подобалося те, що він робив. Я завжди була надто правильною і нудною, мене вважали занудою, навіть Ілля. Але з ним було затишно, ми одне одного досить добре знали, все здавалося таким природним.

«Червоні краще, — відповіла я. — Одягнеш їх, коли ми зустрінемося».

«Якщо знімеш, одягну».

«Що ти зі мною робиш, Ілля? Зі мною такого ще не було. Нам потрібно поводити себе пристойно, адже я на роботі, а ти зводиш мене з розуму».

«І це абсолютно нормально для справжньої жінки. Хотів би я зараз опинитися у тебе на роботі, біля твоїх ніг, під робочим столом…»

«Я щаслива! Дуже щаслива! Ілля прекрасний! Я не вірю, що він у мене є. Ми не можемо насититися одне одним, і вперше за довгий час я відчуваю заспокоєння. Він сказав, що хоче приїхати до мене. Хіба це не диво з див? Ніколи б не подумала, що він це скаже. Це неймовірно.

Увечері Ілля знову зателефонував мені по відео. Ми розмовляли всього кілька хвилин, все ще були збентежені. Але цього разу він був без кепки… і без футболки. Ні, Ілля не опускав своєї камери вниз, нічого вульгарного, але я змогла його гарненько роздивитися: волосся на голові не було, на обличчі вже з'явилися перші зморшки, помітні на злегка зіпрілій шкірі, груди волохаті. Переді мною не був хлопець моєї мрії, абсолютно ні. До того ж, було щось в його погляді грубе, немов неосвічений брудний робітник сидів переді мною. Не знаю, звідки у мене виникла така асоціація, напевно, через матюки, що з легкістю злітали з його язика, і я навіть трохи злякалася. Ілля був людиною не з мого кола, ми не підходили одне одному.

Наступного дня вранці я була в фіскальній службі, коли Ілля надіслав мені нові фото: він лежить на дивані в зелених трусах, а на ногах у нього — шоколадка.

«Доброго ранку, мила, саме час поснідати справжнім шоколадом з Франції. Пригощайся».

Він написав ще декілька повідомлень, але я йому не відповідала, бо здавала звіт. Та й не знала я, що відповісти. Його активність і наполегливість почали мене трохи лякати, тому що з’явилась невпевненість, чи це мій чоловік. А я з людьми завжди щира. Для мене все було серйозно, нехай навіть і на відстані.

Після надання звіту я відповіла Іллі, а він — тільки ввечері. Напевно, знову багато роботи навалилося.

Близько тижня Ілля мені не телефонував, тільки писав. І знову я запалилася, і знову я за ним сумувала. Думала, що, може, він образився, відчув холод з моєї сторони. Тоді наскільки ж добре він відчував людей. А, може, як і я, трохи злякався того, як сильно нас тягне одне до одного. Ілля тільки на вигляд здавався легковажним парубком, а насправді був іншим. Він сам мені зізнавався, що оточуючі вважали його бабієм, а насправді у нього було не так уже й багато жінок. Йому подобалося і те, що у мене крім чоловіка нікого не було. Ми були багато в чому схожі, тільки сприйняття життя у нас було різне: у мене надмірно серйозне, а у нього занадто легке. Його навіть оштрафували якось на 60 євро, тому що запізнювався, не встиг купити квиток і вирішив проїхатися в поїзді зайцем. Ось таким був Ілля. Зате він вчив мене легкості, він взагалі багато чому мене вчив. Був зовсім іншим, відмінним від тих людей, з якими я зазвичай спілкувалася. Тому так, мені не вистачало його дзвінків.

«Вже шостий день він мені не телефонує. Як я розумію, він зайнятий, але міг би і попередити. Сумую за ним, хочу знову почути його голос. Я щаслива, що він у мене є, і не хочу, щоб це змінилося. Мені його бракує. Напевно, я сильно розслабилася, перестала цінувати те, що маю. Це навіть добре, що так все відбувається. Але сподіваюся, що сьогодні або завтра почую його голос. Поки що я не вірю, що він більше не хоче зі мною спілкуватися… Головне — не панікувати, не втратити самовладання.

Сама я телефонувати Іллі не наважувалася. Я ніколи не могла зрозуміти, на зв'язку він чи ні. Вранці, до години дванадцятої, повідомлення йому не доставлялися. У соціальних мережах ми практично не спілкувалися, тому що з 1 червня в Україні повинні були обмежити доступ до однієї з них. Ми перейшли повністю на месенджери, в яких не відображалося, чи є Ілля в мережі чи ні, бо він вимкнув цю функцію. Тому я покірно чекала, коли він сам мені зателефонує. Але повідомлення я могла писати йому першою. Писав мені першим і він.

«Господи, сьогодні свято. Дозволь мені попросити тебе про дещо. Нехай Іллюша мені сьогодні зателефонує або напише ще до вечора і ввечері. Нехай в наші відносини повернеться любов і ніжність. Дозволь розкрити його душу, зацікавити. Прошу, Господи, нехай він мене покохає, захоче зустрічі, нехай ми зустрінемося якомога швидше, мені з ним так добре, хочу бути з ним. Допоможи нам бути разом. Хочу побачитися з ним цього літа. Господи, допоможи нашим почуттям, які тільки зароджуються. Нехай вони лише зміцнюються. Хочу бути з ним. Нехай буде так! Я чекаю від нього вісточки сьогодні, і це буде щось особливе, тому що я сподіваюся, що ти передаси йому мою любов, він наповниться нею і зрозуміє, що хоче бути зі мною, і відправить цю любов мені. Хочу, щоб ми обоє купалися