Читати книгу - "Безмірна залежність"

Так, я молилася про Іллю. Я часто молилася за нього, просила дати мені сил, терпіння, мудрості в стосунках з ним. Я не хотіла від нього залежати, лише сподівалася, аби цього разу все у мене вийшло.

Ілля зателефонував. Вищі сили почули мої молитви, хіба таке можливо? Ілля знову був у грайливому настрої, шепотів мені різні ніжності, трохи вульгарності, казав про те, яка я прекрасна, захоплювався мною. Як же мені не вистачало цього протягом всього мого життя.

— Завтра я йду на день народження подруги, а післязавтра стану хресною її дитини, — промовила я гордо.

— Це відповідальна місія, ти добре все обміркувала?

— Ти ж сам хресний свого племінника.

— Так, я прийняв на себе і несу цю відповідальність.

— А у тебе самого дітей хоч немає?

— Ні, якось не склалося з цим. Хоча сім'я, діти — це важливо. Я взагалі вважаю, що світ тримається завдяки тому, що є жінки, які можуть приводити до ладу чоловіків.

— Не можу не погодитися з цим твердженням, — я посміхалася: мені безумовно подобалося те, що він говорив.

— Так що ж ти, завтра пити будеш?

— Так, сподіваюся на це, мені потрібно розслабитися.

— Сильно не захоплюйся, алкоголь — це гидота.

— Добре, багато пити не буду.

«Господи! Дякую тобі за здійснення мого бажання! Ти просто дива твориш, коли справа стосується Іллюші! Дякую! Дякую! Дякую! Ти дуже добрий до мене!

Наступного дня я сиділа з дівчатками в ресторані. Сфотографувавши свою страву (якісь нйокки), я надіслала це Іллі.

«Навіть не буду питати, що це таке», — написав він, поставивши купу переляканих смайликів.

«Я скучив, точніше, «Він» скучив», — написав він згодом і надіслав своє фото. Точніше, «Його» фото.

«Ілля, ти чого? Я ж з подругами!», — написала я.

«Можеш навіть показати їм. Хай дивляться і заздрять, — Ілля надіслав ще одне фото, — до речі, а де твої фотки? Я чекаю».

«Почекай, доки я додому повернуся», — відповіла я. Мені не хотілося надсилати йому свої непристойні фото, але я бажала якомога швидше опинитися вдома, щоб знову почути його голос, поговорити. Всі ці вульгарності… так, це було збуджуюче, але лише тому, що сам Ілля, його душа, торкнулися мого серця. Я була закохана.

У компанії дівчаток мені одразу стало нудно. Я чекала, коли вечірка закінчиться, і я приїду додому. Я хвилювалася, що коли повернуся, Ілля вже буде спати, і тоді я не зможу насолодитися його компанією.

Ледве переступивши поріг квартири, я зателефонувала йому.

— Нарешті! Я майже заснув, — сонно пробурмотів Ілля. — Я не зрозумів, де фото?

Я розсміялася.

— Фото йому подавай. І так мене збентежив повним ходом. Я не могла розслабитися в компанії подружок.

— Ну що? Напилася?

— Ні, не сильно. Чомусь не захотілося. Як минув твій день?

— Так, ти мені зуби не заговорюй, краще фото скидай. Я чекаю.

Мене ці слова образили. Я не любила такі вульгарності, не відчувала в них потреби. У мене не було бажання споглядати його принади в усій красі. Тим більше, я не хотіла показувати йому себе.

— Слухай, якщо тобі від мене потрібні тільки фото, то давай побажаємо одне одному на добраніч.

— На добраніч, — просто сказав Ілля.

— Гарних снів, — відповіла я.

Було дуже неприємно. Я почекала ще десь півгодини, думаючи, що, може, Ілля ще зателефонує або напише, але він мовчав. З одного боку, я розуміла, чому він ображений: він надіслав мені свої фото, був доволі відкритим і чекав того ж від мене. Але з іншого боку — я його про це не просила. Це було його бажання. Але чому я повинна робити те, чого не хочу?

Наступного дня я була на хрестинах доньки своєї кращої подруги. Обряд у церкві відбувся урочисто, малятко зовсім не плакало, потім ми пішли в кафе.

Було близько другої години дня, а Ілля все мовчав. Захмілівший новоспечений кум сів поруч зі мною і обійняв мене за плечі.

— Ну, що, кума, знаєш багато анекдотів про відносини куми і кума?

Я відсунулася від нього і подивилася на його дружину, але вона лише посміхалася, спостерігаючи за усім. А мені було неприємно, і я показала це всім своїм виглядом.

— Ти така скована і стримана, — сказав мені кум, сміючись, і, нарешті, відсунувся.

Від його слів мені стало сумно. Ілля теж мені це говорив. Може, я дійсно була дикою? Може, я дійсно жила неправильно? Туга за Іллею повернулася до мене, я так захотіла до нього, раптом здалося, що саме він може врятувати мене від тієї прірви самотності, в яку я сама себе заганяю.

«Ілля, — написала я, — тільки що до мене залицявся кум. Коли я від нього відсторонилася, він сказав, що я дика. Невже це дійсно так, і ти мав рацію? Я нічого не розумію в цьому житті».

Відповідь не змусила на себе довго чекати:

«Чого ж ти баришся? Запали з ним. Бажаю вам щастя».

«До чого тут це? Я ж написала, що зупинила його. Він мені не потрібен. Просто сам факт того, що мені неприємні такі загравання, — це нормально чи ні?»

«Для тебе нормально плювати людям у душу. Тому я не знаю, що для тебе нормально, а що ні».

«Плювати в душу? Ти вважаєш, що я нагадила тобі в душу через те, що не надіслала свої інтимні фото? А чому я повинна робити те, що не хочу? Ти сам казав, що я повинна жити