Читати книгу - "Дракула"

написати лише формальні нотатки, але потайки повідомити про все містера Хокінса, а також Міну, бо з нею я міг листуватися стенографічно і граф все одно не зміг би у цьому розібратися. Написавши свої два листи, я сидів і мовчки читав, а тим часом граф написав власні листи, заглядаючи при цьому в якісь книжки, що лежали на столі біля нього. Потім він взяв мої листи, поклав їх разом зі своїми біля якихось рукописних матеріалів, а коли за ним зачинилися двері, я нахилився і взяв його листи, що лежали на столі адресами донизу. При цьому я не відчував ніяких докорів сумління, бо в цій ситуації вважав за необхідне захищатися усіма можливими засобами.

Один лист призначався Семюелу Ф. Біллінгтону, що мешкав за адресою № 7, Кресент, Вітбі, другий – пану Льойтнеру, який жив у Варні; третій лист був адресований фірмі «Куттс & Кo», що в Лондоні, а четвертий – банкірській фірмі «Клопшток & Білройт» у Будапешті. Другий та четвертий листи не були запечатаними. Тільки я захотів поглянути на них, як побачив, що ручка на дверях поворухнулася. Я щойно встиг покласти листи на місце, відкинутися назад і взяти в руки книгу, як до кімнати увійшов граф, тримаючи ще одного листа. Він взяв листи, що лежали на столі, ретельно їх запечатав, а потім обернувся до мене:

– Вибачте мені, будь ласка, але цього вечора я мушу зробити багато приватних справ. Сподіваюся, ви знайдете для себе все, що вам потрібно.

Вже біля дверей він обернувся, зробив невеличку паузу і додав:

– Раджу вам, мій милий юний друже, – ні, я просто попереджаю вас з усією серйозністю, що коли ви захочете покинути ці кімнати, то вам у жодному разі не слід лягати спати у якійсь з інших частин замку. Це давня споруда, вона є хранителем численних спогадів, тому для тих, хто матиме необачність заснути у неналежному місці, є в запасі погані сни. Стережіться! Якщо станеться так, що сон зараз або коли-небудь долатиме вас, то чимдуж поспішайте до своєї спальні чи до якоїсь із цих кімнат, і тоді вашому відпочинкові нічого не загрожуватиме. Але якщо не будете обережні, то… – і граф закінчив свою промову погрозливим і огидним жестом, удаючи, ніби він умиває руки. Я зрозумів його прекрасно і сумнівався лише в одному: чи зможе якийсь сон бути жахливішим за ту страшну павутину таємничого мороку і химерності, яка дедалі загрозливіше нависала наді мною.

Трохи згодом. Я залишаю останні слова без змін, але наразі про сумнів уже не йдеться. Я не боятимуся спати скрізь, де немає графа. Над узголів’ям свого ліжка я причепив хрестик – гадаю, що в такий спосіб я убережу свій відпочинок від поганих снів; тож там цей хрестик і висітиме.

Коли граф полишив мене, я пішов до своєї кімнати. Трохи згодом, переконавшись, що скрізь панує тиша, я вийшов і піднявся камінними сходами туди, звідки відкривався вид на південь. Ця широка панорама – на відміну від затінку вузького подвір’я – давала якесь відчуття свободи, котра, втім, була для мене зараз недосяжною. Вдивляючись у безкрайній обрій, я відчув, що й справді перебуваю у в’язниці; мені раптом захотілося ковтка свіжого повітря – нехай хоч і прохолодного, нічного. Я починаю відчувати, що моє нічне життя справляє на мене негативний вплив. Воно розладнує мої нерви. Я вже лякаюся власної тіні, мене переповнюють всілякі жахливі видіння. Один Бог знає, чи є підстави для моїх жахів у цьому осоружному місці! Я продовжував споглядати прекрасний краєвид, скупаний у ніжно-жовтому місячному сяйві, аж доки не почало розвиднятися. Далекі гори розтанули у м’якому вранішньому світлі, а тіні у долинах та ущелинах набули шовковисто-чорного відтінку. Навкруги було так красиво, що я трохи збадьорився; з кожним ковтком свіжого повітря в мене вливався мир і спокій. Коли я визирнув із вікна, то помітив якийсь рух внизу ліворуч, поверхом нижче – якраз навпроти того місця, куди, судячи із розташування кімнат, мали виходити вікна кімнати, у якій мешкав граф. Вікно, біля якого я стояв, було високе і широке, з камінною перечкою; незважаючи на дощі та вітри, воно іще зберігало цілісність, хоча рами в ньому не було, вочевидь, уже чимало років. Я відсахнувся і сховався за камінним оздобленням, а потім обережно визирнув знову.

Що я побачив, то це голову графа, що висувалася з вікна. Обличчя не було видно, але я впізнав його за потилицею та порухом спини і рук. У будь-якому випадку я безпомилково упізнав би руки, уважно придивитися до яких мав раніше багато можливостей. Спочатку я відчув цікавість і здивувався, бо подиву гідно, як хоч найменша дрібниця може зацікавити людину, що відчуває себе в’язнем. Але ці почуття невдовзі змінилися почуттями відрази і жаху, коли я побачив, як граф, повністю вилізши з вікна, поповз униз уздовж стіни замку, що нависала над страхітливою безоднею, причому він повз обличчям донизу, а його плащ розвівався навколо нього, наче велетенські крила. Спочатку я не йняв віри своїм очам, подумавши, що це якась оптична ілюзія, створена місячним світлом, химерний тіньовий ефект. Але придивившись, я збагнув, що помилки бути не може. Я побачив, як пальці рук та ніг чіпляються за краї камінних брил, між якими вже не було будівельного розчину, бо з роками він осипався; тож граф, використовуючи кожен виступ і кожну нерівність, рухався з чималою швидкістю, як ящірка, вниз по стіні.

Що ж це за людина така? Чи може це якась істота в людській подобі? Я відчув, як мене охопив жах перед цим моторошним місцем; я боюся, я страшенно боюся, а тікати нема куди; навколо мене – страхіття, про які навіть думати страшно…

* * *

15 травня. Я ще раз бачив, як граф ящіркою виповзав із замку. Він проповз кількасот футів вниз навскісно ліворуч, а потім зник, гулькнувши у якийсь отвір чи вікно. Коли в цьому отворі зникла його голова, я висунувся ще далі, щоби побачити більше, але безуспішно: надто великою була відстань, щоб забезпечити потрібний кут зору. Тепер, знаючи, що графа поблизу немає, я вирішив скористатися з цієї нагоди і дізнатися про замок більше, ніж я досі насмілювався. Я повернувся до кімнати і, взявши лампу, спробував по черзі відчинити всі двері. Усі вони були замкнені, як я і очікував, а замки були відносно нові; але я спустився кам’яними східцями до зали, до якої увійшов, вперше потрапивши до замку. Я досить