Читати книгу - "Пастка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Жервеза уважно слухала, а потім раптом перебила його й, усміхаючись, запитала:
— То вас, пане Купо, називають Смородиною?
— А! — відповідав він. — Це прізвисько, яке дали мені товариші, бо зазвичай я п’ю лише смородинівку, коли мене живосилом затягають до винарні... Ліпше вже Смородина, ніж Халява, еге?
— Ваша правда, Смородина — звучить зовсім не бридко, — зауважила молода жінка.
Потім вона почала розпитувати його про роботу. Він працював усе там само, за міським муром, на даху нової лікарні. О! Роботи там не бракує — певно, вистачить на цілий рік. Там самих лише ринв сила-силенна!
— Знаєте, — мовив він, — коли я працюю нагорі, мені видно готельчик «Бонкер»... Учора ви стояли біля вікна, я махав вам руками, але ви мене не помітили.
Вони пройшли вже кроків сто вулицею Гут-д’Ор, коли це Купо зупинився, підвів очі догори і сказав:
— А ось і будинок, де мешкає сестра... Сам я народився трохи далі, у двадцять другому... Та менше з тим, але цей будинок гарно змурували! І всередині він величезний, як казарма!
Жервеза підвела голову й роздивлялася фасад. З боку вулиці будинок мав шість поверхів, на кожному з них тягнувся ряд з п’ятнадцяти вікон, що своїми чорними віконницями зі зламаними жалюзі надавали цій величезній стіні вигляду руїни. Перший поверх займали чотири заклади: праворуч від воріт була брудна харчівня з просторою залою, ліворуч — вугільний склад, галантерейна лавка і крамниця парасольок. Будинок, здіймаючись поміж двох приліплених до нього низьких хистких споруд, здавався ще величезнішим. Квадратний, схожий на грубо витесаний бетонний блок, що розкладається й кришиться від дощу, він врізався в ясне небо понад сусідніми дахами своїми неоковирними прямокутними контурами, непотинькованими боками болотяного кольору, нескінченними, як стіни в’язниці, а ряди штроб по краях нагадували беззубі широко роззявлені щелепи. Та найдовше Жервеза розглядала ворота — широченний заокруглений прохід, що піднімався аж до третього поверху й глибокою нішею врізався всередину. На другому його кінці виднілося тьмяне світло великого подвір’я. Посеред цього забрукованого, як вулиця, підворіття, біг ніжно-рожевий струмок.
— Заходьте ж бо, — мовив Купо, — вас там не з’їдять.
Спочатку Жервеза хотіла зачекати на вулиці, але не змогла побороти цікавості й пройшла до комірчини консьєржки, що була праворуч. Там, на порозі, вона знову підняла догори голову. З двору будинок мав сім поверхів; чотири прямокутні стіни оточували просторий квадратний двір. То були сірі стіни, поцятковані жовтими виразками та посмуговані патьоками, що стікали з дахів. Від самого бруку й до покрівлі вони підносилися прямовисно вгору, без жодних оздоб, лише ринви згинали свої лікті на поверхах, де роззявлені стічні жолоби вирізнялися іржавими чавунними плямами. Вікна без віконниць світили голими шибками синьо-зеленого кольору каламутної води. У деяких, відчинених, були розвішані для провітрювання картаті сині матраци. В інших, на натягнутих шворках, сушилася білизна цілих родин: чоловічі сорочки, жіночі кофтинки, дитячі штанці. В одному з вікон четвертого поверху висіла закаляна дитяча пелюшка. Згори донизу з усіх щілин визирала назовні жалюгідність і злиденність тісних помешкань. Внизу на кожному фасаді високі вузькі двері без жодного обрамлення, втиснені в голий тиньк, вели до пошарпаного вестибюля, у глибині якого звивалися брудні кручені сходи із залізним поруччям. У будинку було чотири під’їзди, позначені першими літерами абетки, намальованими просто на стіні. Перший поверх було облаштовано під величезні майстерні з чорними запилюженими вікнами. Там зблискувала іскрами слюсарня, далі було чути, як стругає рубанком тесля, а біля самих воріт, поблизу комірки консьєржки, притулилася фарбарня, звідки й витікав ніжно-рожевий струмок, що біг підворіттям. Увесь у кольорових калюжах, стружках і якихось друзках, зарослий травою по краях та між камінням бруку, двір заливало яскраве денне світло, що немов чіткою рискою розтинало його навпіл, утворюючи затінену і сонячну половини. На затіненому боці біля водогінної колонки, з якої постійно скрапувала вода, три невеличкі курки клювали землю, випорпуючи брудними лапами хробаків. Жервеза повільно оглядала дім, опускалася поглядом із сьомого поверху до самого низу й знову піднімалася догори; вражена цим громаддям, вона відчувала себе ніби всередині живого організму, в самому серці міста; їй було так цікаво, ніби перед нею здіймався якийсь велетень.
— Пані когось шукає? — гукнула допитлива консьєржка, вийшовши з дверей своєї комірчини.
Молода жінка пояснила, що чекає на одну людину. Вона вийшла на вулицю. Потім, оскільки Купо забарився, Жервеза повернулася назад, щоб іще раз подивитися на будинок. Він аж ніяк не здавався їй потворним. Серед вікон, у яких висіло лахміття, траплялися й милі куточки: у горщику квітнула матіола, з клітки долинало щебетання канарки, а маленькі люстерка зірками виблискували в глибокій тіні. Унизу щось співав тесля, йому влад підспівував фуганок, а тим часом у слюсарні ритмічними гуркітливими ударами по металу дзенькали молоти. Майже в усіх відчинених вікнах на тлі злиднів виднілися замурзані личка всміхнених дітей або профілі жінок, що спокійно схилилися над своїм шитвом. Розпочиналася пообідня праця: чоловіків, що трудилися деінде, в кімнатах не було, будинок знову втихомирився, і чувся лиш шум, що долинав з майстерень і заколисував, немов приспів. Повсякчас той самий, він звучав година за годиною. От тільки подвір’я було трохи вогке. Якби Жервезі довелося тут мешкати, вона б хотіла мати квартирку з сонячного боку внизу. Ступивши п’ять чи шість кроків, вона відчула затхлість вбогого житла, запах задавненого пилу, плісняви і бруду. Та оскільки над усім цим панував їдучий сморід, що линув з фарбарні, жінка подумала, що тут пахло набагато краще, ніж у готельчику «Бонкер». Жервеза вже навіть вибрала собі вікно в лівому кутку будинку, де стояв маленький ящичок з турецькими бобами, тоненькі стебла якого пнулися догори, обвиваючи натягнуті мотузки.
— Мабуть, я змусив вас чекати? — сказав Купо, чий голос зненацька залунав над її вухом. — Завжди починають морочити мені голову, коли я не збираюся з ними вечеряти, до того ж сьогодні сестра купила телятини.
Жервеза від несподіванки здригнулась, а він говорив собі далі, обводячи поглядом будинок, достоту як допіру це робила вона:
— Ви роздивляєтеся будинок? Згори
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пастка», після закриття браузера.