Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

— Валеонський гірський масив? — перепитав він, трохи нахиливши голову. — О, я добре знаю ці місця. Гори небезпечні, але ті, хто розуміється на старих картах і знає правильні стежки, можуть туди дістатися. Що вас туди веде? Легенда про давні артефакти чи інші причини?

Еріон трохи посміхнувся, зберігаючи невимушений тон.

— Лише інтерес. Чув, що там можна знайти цікаві речі для тих, хто шукає пригод, — сказав він, уникаючи конкретики.

Чоловік уважно поглянув на нього, ніби намагаючись розгадати щось невидиме.

— Валеонські гори… вони далеко на північ від цього міста, — нарешті відповів він. — Але туди не добратися без провідника. Чимало шукачів заблукали в тих місцях і не повернулися. Гірські стежки ненадійні, а ще й легенди про мешканців тамтешніх печер лякають кожного. Ти можеш подумати, що це всього лише казки, але не кожному пощастило повернутися звідти неушкодженим.

Салем, що стояв поруч, уважно слухав, міркуючи над словами чоловіка.

— Тож ти знаєш когось, хто міг би провести нас туди? — запитав він, намагаючись здаватися випадковим супутником.

Чоловік кивнув, явно обмірковуючи пропозицію.

— Можливо. Тут у місті є один… гірський провідник. Місцеві його знають як Ортена. Кажуть, він пройшов усі стежки Валеонських гір і знає кожну печеру. Але, — він знову хитро посміхнувся, — дешевим його провідництво не буде. Та й Ортен не любить чужаків, тож будьте готові, що він може вас перевірити.

Еріон кивнув, подякувавши за пораду. Чоловік з його групою, переконавшись, що з компанією Еріона можна попрощатися без конфлікту, рушили в інший бік.

Еріон переглянувся зі своїми супутниками, після того як незнайомці відійшли. Погляди Салема, Елріка та Райнара виражали певне здивування і нерішучість.

— Думаєш, цей Ортен може бути нам корисним? — запитав Салем, приглядаючись до горизонту, куди зникли шукачі.

— Якщо він знає щось про Валеонський гірський масив, то, безсумнівно, може допомогти нам знайти хоч якісь зачіпки, — відповів Еріон, трохи задумано. — Або ж, принаймні, дасть інформацію про місцевість і те, хто зараз контролює ці регіони.

Елрік кивнув, додаючи свої роздуми:

— Я чув про Валеонський масив — місце досить неприступне. Знаючі люди, такі як Ортен, бувають рідкісними, а інформація в цих краях може бути вкрай цінною. Вважаю, нам треба спробувати.

Райнар обережно слухав, але його погляд виказував напруженість.

— Нам треба діяти швидко, — тихо сказав він. — Після бою з Алесаром ми наражаємося на ризик щоразу, коли затримуємось на одному місці надто довго. Навіть цей Ортен може стати причиною, через яку на нас вийдуть інші шукачі.

Еріон вдумливо кивнув, визнаючи слушність слів Райнара.

— Що ж, знайдемо його, розпитаємо — і рушимо далі. Це не місце для довгих роздумів, але зайвою інформація не буде. Будемо обережні.

Салем знизав плечима, обмірковуючи сказане.

— Тоді вперед. Чим швидше дізнаємось, тим менше шансів потрапити в пастку.

З цим рішенням компанія знову рушила в напрямку міста, насторожено обмірковуючи кожен крок і підготовлюючись до зустрічі з Ортеном, чиї знання могли стати вирішальними в їхньому пошуку.

Салем, якому завжди вдавалося знайти потрібних людей, йшов попереду, час від часу зупиняючись, щоб поговорити з кимось із місцевих. Інші члени компанії спостерігали за його вправністю, захоплюючись тим, як швидко він знаходив спільну мову з перехожими.

— Цей Ортен, напевно, не такий простий, якщо його так важко знайти, — буркнув Райнар, роздивляючись навколо, ніби кожен перехожий міг бути їхньою контактною особою.

— Невідомо, кого нам доведеться шукати далі, але я впевнений, що ми вже близько, — сказав Еріон, озираючись, — Салеме, як просуваються справи?

Салем обернувся до нього з усмішкою, кивнувши на невеликий провулок праворуч:

— Щойно чув від торговця, що Ортен живе десь поблизу, у старій майстерні в цьому районі. Він мав з'явитись біля місцевої кузні.

Елрік, який крокував поруч, теж уважно прислухався, намагаючись запам'ятати деталі місцевості.

— Це той випадок, коли знання про місцеву топографію нам суттєво допоможе, — зауважив він, киваючи в напрямку провулку, який вказав Салем. — Отже, рушаємо?

Компанія повільно просувалася по багатолюдних вулицях міста, намагаючись розпитувати перехожих, що могли знати про місцезнаходження Ортена. Їхні запити викликали насторожені погляди, і кожен новий співрозмовник знизував плечима або швидко віддалявся, не бажаючи надто заглиблюватися в розмови з чужинцями.

Еріон і Салем йшли попереду, обмінюючись короткими поглядами, коли черговий мешканець лише відвертався, уникаючи їхніх запитань. Елрік, який завжди знаходився в центрі будь-якого діалогу, сьогодні був занадто тихим, обережно спостерігаючи за реакціями оточуючих. Його тонка інтуїція підказувала, що розмова про Ортена в цьому місці не була звичайною справою.

Рухаючись все далі по звивистих, похмурих провулках, вони обережно трималися ближче один до одного. Атмосфера тут була зовсім інша: будинки здавна не ремонтувалися, стіни подекуди обросли мохом, а в повітрі витав запах вологої цвілі і тліну. Мешканці цього району кидали на них насторожені погляди з-під каптурів і хитких дерев'яних балконів.