Читати книгу - "Лицарі Дикого Поля. Том 1"

Могила Петро Симеонович (р. ж. 1596–1647) — видатний український релігійний, культурний та політичний діяч, єпископ Константинопольської православної церкви, Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі, екзарх Константинопольського трону. Походив із молдавського боярського роду Могила. Поборник православ’я, домігся незалежного існування православної церкви. На його кошти було відновлено багато православних храмів і монастирів, включно із Софією Київською.

Ходúка Андрій Федорович (р. ж. ?) — київський війт у 1644–1648 рр. Зміцнив позиції міського магістрату, але займав активну пропольську позицію. Під час повстання Б. Хмельницького війт застосував репресії проти містян, які співчували повстанцям. Коли в червні 1648 р. місто зайняли козаки Б. Хмельницького, Ходика відмовився від посади війта. У 1651 р. відновив свою владу завдяки захопленню Києва військами литовського гетьмана Януша Радзивілла (р. ж. 1612–1655). Після повернення Києва під владу гетьмана Б. Хмельницького зник із міста, і подальша його доля невідома.

Варена горілка — популярний серед шляхти й козацтва алкогольний напій, що являв собою суміш горілки, меду, сушених фруктів, родзинок, винограду, груш, яблук, зварених з імбиром та іншими прянощами.

Цей звичай у минулому був як пережиток звичаєвого права, тож відмовляти дівчині вважалося ганьбою.

Тишкéвич-Логойський Я́нуш (р. ж. 1590–1649) — магнат та політичний діяч Речі Посполитої, представник графської лінії роду Тишкевичів гербу «Леліва», воєвода київський з 1630 р. Під час повстання Б. Хмельницького виступав на боці Польщі.

Урядник, або радець (раєць) — член колегії виборних магістратських урядників міської ради (магістрату), які допомагали війту в управлінні містом, робили поточні адміністративні та судові справи, розподіляли податки, контролювали ремесла й торгівлю, управляли міською власністю й бюджетом.

Староство — з XIV ст. адміністративно-територіальна одиниця в Речі Посполитій. Староства встановлювалися на землях, що належали королю Польщі, і надавалися шляхтичам у довічне користування. Було два види староств: неміське — королівський маєток, що був у користуванні (оренда, застава) старости, водночас його функції не поширювалися на місто та обмежувалися лише управлінням безпосередньо королівським маєтком; і міське — комплекс королівських маєтків навколо осідка міського старости. Ці маєтки були під його управлінням і призначені для його утримання. В описувану епоху сучасне місто Бар було центром Барського староства.

У Польщі герб належав не окремому сімейству, а великій групі сімей, які виступали під єдиним прапором. З розвитком польської держави і впровадженням її влади на західноукраїнських землях місцева знать у XVII ст. приписувалася до певних польських гербів, які ставали їхніми родовими гербами.

Підстароста — помічник, заступник старости.

Суд лавників — суд, який згідно з нормами Магдебурзького права розглядав кримінальні справи. Із середини XVI ст. функції суду лавників були дещо розширені — на його засіданнях часто розглядалися цивільні позови. Вироки війтовсько-лавничого суду вважалися остаточними, й переглядати їх мав право лише польський король.

Русúни — назва українського народу, яку застосовувалася з ХІ до ХХ ст. та поступово витіснялась етнонімом «українці». Назву «руси́ни» у множині почали вживати з XV ст. поляки для позначення людей руського народу (спільна назва українців та білорусів, у тогочасному латинському написанні rutheni або ruteni (польськ. rusini, rusacy). Як спільна назва українців і білорусів (білорусинів) етнонім використовувався до XVII–XVIII ст. У XIX–XX ст. використовувався для позначення українців. Назва «руси́ни» вживалася в Київській Русі, Галицько-Волинському князівстві, Великому князівстві Литовському, Королівстві Польському, Речі Посполитій, Московському царстві, Російській та Австро-Угорській імперії. Крім того, Руссю називали територію сучасної України. Сучасну Російську Федерацію називали Московією, а її жителів, відповідно, московитами.

Віно — частина майна чоловіка, яке він зобов’язаний був виділити дружині під час укладання шлюбу. У разі смерті чоловіка віно було виключно власністю дружини, тому ставало її джерелом коштів до існування. Такі шлюбно-сімейні стосунки регулювалися на законодавчому рівні Литовським статутом 1588 р.

Литовський статут 1588 р. (статут Великого князівства Литовського) — третя редакція збірника законів Великого князівства Литовського. Основний нормативно-правовий акт і джерело права в описувану епоху. Джерелами для створення Литовського статуту стало звичаєве право, місцева судова практика, у його основу лягли також положення «Руської Правди» князя Ярослава Мудрого, доповнили польські судебники і збірники законів інших держав. Литовський статут установлював конституційні та цивільні права і свободи, кримінальну відповідальність і види покарання за злочини, регулював цивільні, сімейні відносини, закріплював принципи й норми спадкового права.

Хмельницький Богдан (Зіновій) (р. ж. 1595–1657) — український військовий, політичний та державний діяч, походив із шляхетської родини. Гетьман Війська Запорізького, очільник Гетьманщини в 1649–1657 рр. Перший із козацьких ватажків, котрому офіційно було надано титул гетьмана.

Мається на увазі Король Польський і Великий князь Литовський Владислав IV Ваза (р. ж. 1595–1648), який правив Річчю Посполитою з 06.02.1633 до своєї смерті.

Васа (раніше Ваза) — шведський рід, представники якого