Читати книгу - "Ловці туманів, Олександра Чернобай"

Іриней стояв коло стосів своїх книг, розмірковуючи, які захопити з собою, аби почитати на ніч. Загалом йому не обов’язково було спати, але Каї сон потрібен, отже, щоб зайвий раз не бентежити її своєю «магічністю», він вирішив жити з нею, як звичайна людина.

Тільки от Каї його ідея з переїздом не те що не сподобалася, вона й чути про це нічого не хотіла. Вже три дні поспіль вони лише сперечалися, однак доводити щось Іринею було марною тратою часу, адже він все одно нікуди від неї не йшов.

Один раз Кая навіть вистрелити в нього збиралася, бо Іриней змусив Ігоря Антоновича дати їй відпустку на тиждень, аби вона відпочила після пережитого і набралася сил. Щоправда, Кая про ту відпустку навіть не думала, вона взагалі, виявляється, відпусток не брала три роки поспіль.

Крику було… Іриней ще не бачив її такою обуреною. Він чудово усвідомлював, що чинить неправильно, проте Кая мала добре відпочити, адже головна битва – на них чекала ще попереду…

Гіпнотичний звук приземлення крапель на підлогу дійсно заспокоював. В повітрі відчувалася сирість, але вона зовсім не заважала. Промені сонця, що розмальовували стіни в кольори, неспішно ковзали в різні боки, час від часу спалахуючи ще яскравіше.

– Звідки тобі було відомо, що це на нього подіє?

Простором розійшовся шелестливий сміх:

– Бо я надто давно його знаю, – кожне слово прикрашало відлуння, що додавало розмові ще більшої таємничості.

– Маю зізнатися, твій задум вразив мене. Вони там гризлися всі, наче діти малі, які не можуть винного знайти. Гарний хід – посварити їх. Але… «Коло долі», воно підказало їм щодо Каї. Як нам цю проблему тепер вирішити?

– О, не переймайся, Іриней з цим добре впорається.

Короткий здивований подих сколихнув повітря:

– Почекай, не можу повірити, тобто він реально стане лихим?

На мить між ними застигла тиша, проте впевнений голос довго не тягнув з відповіддю:

– Він стане таким, яким потрібно нам, геть не підозрюючи, що причиною тому – і була його Кая.

Кінець першої частини.  

Кінець