Читати книгу - "Раніше, ніж їх повісять"

блискуча ідея Верховного судді Маровії. Він надумав підвищити популярність кронпринца, надавши йому військове завдання на Півночі. У якомусь тихому куточку, де він не наразився б на небезпеку, а ми могли б осипати його славою. План насправді був непоганий, от тільки тихий куточок перестав бути тихим, і принц докомандувався до могили.

— Разом зі своєю армією?

— Там було кілька тисяч душ, але здебільшого — той мотлох, який дворяни шлють як рекрутів. Нічого дуже значного. Остенгорм досі в наших руках, а ідея була не моя, тож загалом ніякої шкоди не вийшло. Між нами кажучи, це, ймовірно, на краще: Ладісла був нестерпний. Я був змушений витягнути його не з одного скандалу. Цей клятий придурок ніколи не міг утримати штани застебнутими. Рейнолт, схоже, інакша людина. Тверезий, розсудливий. Робить так, як йому, трясця, скажуть. У всьому кращий. Якщо він, звісно, не піде й не вб’ється — тоді нам буде непереливки.

Сульт зробив ще один добрячий ковток із келиха і не без задоволення прополоскав рота.

Ґлокта прокашлявся. «Поки він у гарному настрої...»

— Ваше Преосвященство, я хотів обговорити з вами одне питання. Гуркського агента, якого ми знайшли в місті. Вона була...

«Як це описати, не видавшись божевільним?»

Але Сульт ізнову його випередив.

— Знаю. Пожирачем.

«Ви знаєте? Навіть про це?» Архілектор відкинувся назад і захитав головою.

— Надприродна мерзота. Історія просто з книжки казок. Поїдання людської плоті. Схоже, ця практика добре вкоренилася на варварському Півдні. Але не тривожся через неї. Я вже консультуюся з цього приводу.

— Хто надає консультації про таке?

Архілектор тільки зблиснув своєю шовковою усмішкою.

— Ти, певно, втомився. Тамтешня погода може страшенно виснажувати. Така спека, стільки пилу, навіть узимку. Відпочинь. Ти на це заслужив. Якщо щось випливе, я пошлю по тебе.

Сульт узяв перо й перевів погляд назад на свої папери, тож Ґлокті залишилося тільки почовгати до дверей із виразом крайнього спантеличення на обличчі.

— Ви майже схожі на людину, що досі жива, — пробурмотіла Вітарі, коли він вибрів у приймальню.

«Це правда. Чи максимально близько до неї».

— Сульт був... задоволений.

Йому досі ледве в це вірилося. Самі по собі ці слова дивно звучали разом.

— Трясця, чому б йому не бути задоволеним після того, як я вас розхвалила?

— Хе. — Ґлокта насупився. — Схоже, я мушу вибачитися перед тобою.

— Не вибачайтеся. Для мене це ні хріна не значить. Просто довіряйте мені наступного разу.

— Справедлива вимога, — погодився він і скоса глянув на неї. «Але ти, певно, жартуєш».

Кімната була заставлена меблями. «Майже надміру». Стільці з чудовою оббивкою, старовинний столик, шліфована шафа — усе це було розкішно як на маленьку залу. Одну стіну повністю займала величезна стара картина, на якій лорди Союзу вшановували Харода Великого. На паркеті був розгорнутий товстий кантійський килим, майже завеликий для тутешньої підлоги. У каміні між двома старовинними вазами потріскував гарний вогонь, і в кімнаті було затишно, приємно й тепло. «Яку велику роль може зіграти один день за правильного заохочення».

— Добре, — сказав Ґлокта, роззирнувшись довкола. — Дуже добре.

— Звісно, — пробурмотів Феллоу, шанобливо схиливши голову й мало не роздушивши в руках капелюха. — Звісно, очільнику, я зробив усе можливе. Більшу частину меблів я... я вже продав, і їх я замінив кращими, найкращими, які міг знайти. Решта будинку достоту така, як була. Сподіваюся, це... Сподіваюся, цього вистачить?

— Я теж на це сподіваюся. Цього вистачить?

Арді несхвально дивилася на Феллоу.

— Підійде.

— Чудово, — збентежено промовив лихвар, швидко позирнув на Фроста, а тоді опустив погляд на свої черевики. — Чудово! Прошу прийняти мої найщиріші вибачення! Очільнику, я, звісно, гадки не мав, і близько гадки не мав, що ви якось у цьому задіяні. Звісно, я б нізащо... Дуже, дуже прошу, вибачте.

— Насправді вам слід вибачатися не переді мною, чи не так?

— Так, звісно, так. — Він поволі повернувся до Арді. — Пані, прошу прийняти мої найщиріші вибачення.

Арді гнівно зиркнула на нього, вишкіривши зуби, та не сказала нічого.

— Можливо, якби ви заблагали... — припустив Ґлокта. — На колінах. Можливо, цього б вистачило.

Феллоу без вагань гепнувся на коліна й заломив руки.

— Пані, будь ласка...

— Нижче, — сказав Ґлокта.

— Звичайно, — промимрив він, падаючи накарачки. — Щиро прошу пробачення, пані. Дуже смиренно прошу пробачення. Може, ви зважитеся на це, благаю...

Він боязко потягнувся до подолу її сукні. Вона відсахнулась, а тоді замахнулася ногою й несамовито копнула його в обличчя.

— Йой! — вереснув лихвар і перекотився на бік. Із його носа забулькала на новий килим темна кров. Ґлокта відчув, як у нього підіймаються брови. «Це було несподівано».

— Ось тобі, суко!

Наступний копняк влучив йому по губах, і його голова різко відкинулася назад, а на віддалену стіну полетіли бризки крові. Ардін черевик гепнув йому в живіт, і він туго скрутився.

— Ти, — загарчала вона, — ти...

Вона копала Феллоу знов і знов, а він здригався, ревів і зітхав, скручуючись калачиком. Фрост відійшов на крок від стіни, і Ґлокта підняв палець.

— То нічого, — пробурмотів він, — гадаю, у неї все під контролем.

Копняки сповільнювалися. Ґлокта чув, як задихається Арді. Її підбор врізався Феллоу в ребра, а носак ізнову вдарив його по носі. «Якщо їй коли-небудь стане нудно, на неї, можливо, чекатиме прекрасне майбутнє практика». Вона поворушила ротом, нахилилась і плюнула йому на скроню. Ще раз кволо його копнула, а тоді притулилася спиною до шафи та сперлася на шліфоване дерево, зігнувшись і важко дихаючи.

— Ви раді? — запитав Ґлокта.

Вона поглянула на нього крізь заплутане волосся.

— Не зовсім.

— Вам стане радісніше, якщо ви покопаєте його ще?

Вона наморщила брови, опустивши погляд на Феллоу, який хрипів на килимі, лежачи на боці. Зробила один крок уперед і ще раз добряче буцнула його у груди, а тоді відійшла, витираючи шмарклі під носом. Прибрала з обличчя волосся.

— У мене все.

— Чудово. Забирайтеся, — процідив Ґлокта. — Геть, черв’яче!

— Звичайно. — Феллоу поповз до дверей, пускаючи слину зі скривавлених вуст, тим часом як над ним маячив Фрост. — Звичайно! Дякую! Дуже дякую вам усім!

Парадні двері грюкнули й зачинились.

Арді важко сіла на один зі стільців, поставивши лікті на коліна й поклавши лоба