BooksUkraine.com » Наука, Освіта » Ялта. Ціна миру 📚 - Українською

Читати книгу - "Ялта. Ціна миру"

252
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Ялта. Ціна миру" автора Сергій Миколайович Поганий. Жанр книги: Наука, Освіта. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 135 136 137 ... 151
Перейти на сторінку:
рівні, які зараз ускладнювала ядерна зброя.

Реалії змінилися, як і динаміка дебатів. Ялта залишила без відповіді немало питань і зовсім небагато відкритих для світових лідерів альтернатив, але рішення, що призвели до холодної війни, були прийняті вже після Ялтинської конференції. Було б неправильно вважати, що в той час, коли західні лідери в Ялті мали обмежені, але цілком реальні альтернативи до прийнятих на конференції політик, у їхніх спадкоємців таких альтернатив уже не було. Ялтинські рішення не були викарбувані у камені. Деякі з них переглянули або скасували за взаємною згодою учасників відразу після конференції: так сталося у справі розчленування Німеччини. Саме нездатність повоєнних лідерів виторгувати кращу угоду, ніж ялтинська, дозволила світу вказувати на Ялту як на остаточну мирну конференцію та джерело багатьох труднощів епохи холодної війни.

Напевно, жоден американський президент не бажав навчитися з досвіду Ялти більше, ніж Річард Ніксон. Ялта значною мірою займала його думки після повернення з Москви в червні 1972 р., де він підписав перший договір про обмеження стратегічних озброєнь із Леонідом Брежнєвим. Ніксон став першим американським президентом, який відвідав Радянський Союз після Ялтинської конференції, і після повернення пішов шляхом Рузвельта, прозвітувавши перед Конгресом. «У Москві ми стали свідками початку кінця епохи, яка розпочалася 1945 р.», — сказав Ніксон Конгресу 1 червня 1972 р. Уже 16 червня, поки п’ятеро зламників готувалися проникнути у штаб-квартиру Демократичної партії у Вотерґейтському офісному комплексі, Ніксон вирушив на Багами, взявши із собою «Тріумф і трагедію» Черчилля — том мемуарів, який стосувався Ялти. Він роздумував над прочитаним: «Ми не повинні повторювати історію. Ялта призвела до поліпшення відносин, але згодом до різкого погіршення. Читання про Ялту змушує серйозно замислитися, адже не домовленості в Ялті, а нездатність радянців дотриматися угоди призвела до всіх неприємностей, що трапилися з того часу»[608].

На відміну від республіканських критиків Ялти, Ніксон знав, наскільки важко було вести переговори з радянцями, і не хотів звинувачувати Рузвельта чи його радників на конференції. Він назагал прийняв черчиллівську інтерпретацію ялтинських домовленостей як гарної угоди, яку зруйнував Сталін. Він також вивчив найочевидніший політичний урок Ялти: не слід переоцінювати досягнення у взаємодії з радянцями, оскільки результати можуть бути катастрофічними. Утім, із Ялти можна було навчитися більшого, ніж політичних стратегій промоції міжнародних угод на внутрішньополітичній арені. Можливо, її головний урок лежить у сфері моральних наслідків зовнішньополітичних рішень.

Хоч два демократичні лідери зробили все можливе за браку доступних їм у Ялті альтернатив, ціна, яку їм довелося заплатити за післявоєнний мир, була високою не тільки в геополітичному, а й у моральному та людському плані. Частина їхньої жертви в Ялті лежала в царині риторики, але інша частина відображала саму суть їхніх демократичних переконань. Обидва чоловіки — зокрема Рузвельт — порушили власні принципи: вони погодилися довільно провести міжнародні кордони й силоміць перемістити мільйони людей без консультацій із залученими урядами та країнами. Вони погодилися відправити радянських військовополонених додому, навіть якщо це означало їхнє тюремне ув’язнення або навіть смерть, що добре усвідомлював Черчилль. Рузвельт вважав за краще вдавати, наче він нічого не знає про розмежування Балкан на сфери впливу і був більш ніж готовий надати Радянському Союзу сферу впливу в Азії. І останнє, але не менш важливе: він ніколи відкрито не кидав виклик сталінському правлінню над Східною Європою.

Рузвельт постає на сторінках дотичних до історії Ялтинської конференції документів як справжній засновник імперського президентства, котрий провадив зовнішню політику, звівши Державний департамент до ролі фактично інструмента реалізації політики, розробленої в Білому домі. Результатом стало не лише злиття зовнішньої політики США з особою Рузвельта і його світоглядом, а й нездатність будь-кого, окрім самого президента, вести тристоронню дипломатію, яка неминуче припинилася після його раптової смерті. Рузвельт створив систему, в якій Сполучені Штати взяли на себе роль посередника і мали такий вплив на світові справи, якого в них ніколи раніше не було. Після смерті Рузвельта тристороння конкуренція перетворилася на біполярне протистояння, загострене крахом Британської імперії протягом десяти років після закінчення війни.

Як і жодна війна, жоден мир ніколи не є одноактною п’єсою. Він має свій початок і кінець, підйоми і падіння, героїв та негідників. І також має власну ціну. Як показує Ялта, незалежно від того, наскільки сильно стараються демократичні лідери, творення альянсів із диктатурами та тоталітарними режимами завжди має свою ціну. Якщо ви підтримуєте союзника з розрахунку й нарощуєте його силу, вам буде важко утримати його під контролем. Ворог вашого ворога може стати вашим власним ворогом після того, як закінчиться початковий конфлікт, якщо альянс не базується на спільних цінностях та принципах.

Подяки

Моє зацікавлення Ялтою сягає початку 1990-х рр., коли я працював над науковою статтею про вплив конференції на радянську релігійну політику. Українська греко-католицька церква, створена на православному-католицькому кордоні Східної Європи наприкінці шістнадцятого століття, була силоміць ліквідована радянською владою після Ялтинської конференції. І, дослідивши витоки церкви, я відчув нестримне прагнення уважно розглянути її драматичний спуск у катакомби у сталінському Радянському Союзі. Цей шлях, своєю чергою, вимагав гігантського стрибка, здатного налякати будь-якого історика, з раннього модерного періоду до середини ХХ століття. Щоб зробити цей стрибок, я скористався підтримкою людей та інституцій, яких я радий тут відзначити.

Рецензентом моєї першої статті про Ялту був Богдан Боцюрків із Карлтонського університету в Оттаві, видатний знавець радянської релігійної політики та колишній в’язень нацистського концентраційного табору у Флоссенбурзі. Хоч основний аргумент статті суперечив багатьом його власним ідеям, професор Боцюрків допоміг її покращити порадами щодо джерел та літератури з тематики, яка тоді була ще дуже новою для мене. В університеті Альберти, де я розпочав свої дослідження для цієї книги, Зенон Когут та Франк Сисин надали свою підтримку та поради. Так само зробили Роман Шпорлюк і Джон Коутсворт у Гарварді під час моїх викладацьких візитів туди у 2002—2005 рр., а також Чарльз Маєр, коли я долучився до викладацького складу Гарвардського університету 2007 р. Інтерес Грейс Кеннан Ворнек та Енн Еплбом також сприяв просуванню моєї роботи. Я вдячний за підтримку їм та багатьом іншим колегам, із якими я говорив про Ялтинську конференцію.

Моє дослідження залежало від порад і щедрості багатьох видатних учених та особистостей, із деякими з них я ніколи й не познайомився б, якби не ця книга. Сергій Юрченко з Лівадійського палацу в Ялті ділився зі мною знаннями про джерела й літературу щодо конференції, Геннадій Боряк у Києві допомагав із доступом до українських архівів, а А. І. Кокурін у Москві порадив пов’язані з Ялтою матеріали в Державному архіві Російської Федерації. Особливо хочу подякувати Ентоні Полонському, який щедро поділився зі мною власними фотокопіями документів з англійських архівів. Норман Девіс спрямував мене до недавно опублікованих картографічних матеріалів щодо польських кордонів, а доктор Том Нарі дав поради щодо літератури про здоров’я Рузвельта під час Ялтинської конференції. Я уникнув численних підводних каменів у роботі завдяки чудовим порадам друзів і колег, які взяли на себе складне завдання прочитати весь рукопис, перед тим як він був надісланий видавцеві. У цьому плані я особливо заборгував перед Террі Мартіном, Девідом Вольфом, Марком Крамером та Філом Бодроком. Я також удячний Меґ Ле Мей за її

1 ... 135 136 137 ... 151
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ялта. Ціна миру», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ялта. Ціна миру"