Читати книгу - "Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін"

зауважте! він мешкав, його адреса — це авеню Гавено, номер вісім, тобто не в цьому будинку!.. навіть в іншому секторі Цивільної оборони… отже, тут у гостях?.. отак у фраку? що за нагода?.. під час тривоги я його не бачив!.. зовсім не бачив! як він сюди дістався?.. випадково?.. коли бабахало, він не ховався у помешканні консьєржки… чи в нього тут побачення?.. отак, за столом?.. із ким?.. хто тут живе? передусім!.. перше запитання!.. не знаю! узагалі він дивний… справді! ми його трохи знали, він завжди дивував!.. завжди дивний вигляд, застиглий погляд… ніби має два, три, чотири види! особливо, як готувався до нової ролі, як «входив у образ», але не втрапляв «увійти»!.. що вам аж моторошно ставало!.. шукав себе! врешті-решт нас дотиркували ті перевтілення! два! чотири! шість!.. він вагався… тижнями!.. що йому не скажи, відповідав невпопад!.. навмисно!.. безглуздо!.. шукав образ!.. знаходив! тинявся, вештався… втілювався… перевтілювався… безперестану входив і виходив з образу то для одного фільму, то для іншого… бувало, з ним розмовляєш, він стоїть перед тобою… раптом бац себе по лобі! і мерщій геть! «Знайшов! знайшов!»… гукав вам… за хвилину повертався в розпачі, наче батька вбив: «згубив! згубив!»… і обіймав вас у сльозах!..

Отакий дивак!.. хто його не знав, хто випадково натрапляв на нього, коли той, мов сновида, плів нісенітниці, то пантеличився, не розумів… лякався… не знав, що той «входить в образ», а він добряче «входив»… аж занадто, сказати б… що якоїсь миті ставало лячно… ніби він вас забирав із собою в інший світ… слід зізнатися!.. актор направду надзвичайний… подивишся на нього, потім сну немає!.. принаймні перші ночі три… чотири! не давав спокою!..

От яка артистична натура і на сцені, і в студії, хоч у «Комеді франсез», хоч у Жуенвілі[181]!.. «Незабутній невідомий»… не те що «скоростиглі» нові, які не те що до щиколотку, до його п'ятки не діставали!.. усі, хто його знав, вам скажуть… жоден з модних «натхненних», не тим натхненних, хто міг би дорівнятися… де там!.. Тому називаю просто Норбером! а назви справжнє прізвище повністю, то накличеш вибух тисячі нестям! громів небесних! заздрощів… а ще люті, зненависті, цькувань, бідний Норбер!.. хоч усю свою кров виблюй, що тебе не порівняєш з іншими!.. лихо за лихом!.. навіть нині, коли він ніщо, коли він десь у біса і нікому вже не допече, коли він лише тільки спогад, не дай Бог нагадати, що він існував!.. це вам так не минеться!.. ви почуєте такі сурми, що втратите і слух, і смак до спогадів!.. вам буде непереливки!..

Хай там як, тримаймося мужньо!.. що трапиться, те й трапиться! хто не бачив Норбера, тому лише поспівчуваю! Кажу вам! коли Норбер виходив на сцену, там нічого не лишалося! нічого! тільки він!.. а Театр у собі носив!..

Я зворушуюся від спогадів!.. але все ж з теми не збиваюся!.. ні!.. чудово знаю, що розповідаю!.. будь ласка: факти!.. факти!.. отак!… змальовую Норбера, він за столом… у фраку!.. і Бебер вигризає блощицю, влаштувавшись у фотелі неподалік… не відволікаюся… запитую в Оттава…

— Якого біса він там сидить?

— Хто?

— Та Норбер же!

— Може, там кінознімання?

Це Лілі запитує!.. звісно, він знімається!.. це очевидно!.. вона не знає… знімається просто так? як є? за столом?.. один, за столом?.. а де всі інші?.. де масовка?.. він же не сам знімається? він мав нас почути, певно! ми наробили чимало шуму! але йому до нас байдуже!.. навпаки!.. він трохи змінив позу, тепер бачимо в профіль… підборіддя лівіше… підборіддя видніше… його обрис — то його тріумф!.. і застиглий погляд, застиглий!.. і бентежний вираз… такі знайомі!

— Норбере, ти що?.. от дурень!.. чого мовчиш? поворушися!.. геть здурів?

Нехай прокинеться!.. нехай розкаже, де тут сходи!.. спочатку!.. по-перше!.. нам більшого не треба!.. обрис… його обрис!.. сходи!.. годі химери гнати! Оттав теж дратується!.. давно на Норбера зуб має! з його зарисами!.. а ще винним чується… це ж він стіну пробив!.. Оттав тобто… справді!.. і чого домігся? що Бебер там сидить і блощиць вигризає!.. але Бебер уже зник! он він аж у кутку!.. здається!.. здається!..

— Агов, Норбере! Норбере! ти на зніманні?

Оттав йому гукає… що за «кіно»?… це знімання?.. але з ким?..

— Ти сам?

О, нарешті!.. наважився… підводиться! Норбер наважився! а то сидні справляв… заворушився!.. іде до нас, радіє!.. йде до пробоїни в стіні… простягає руки… усміхається… вітає…

— Я на вас чекав!

Отак!.. перші слова!

— Заходьте ж, заходьте!

Лізти через дірку?.. запрошує! гаразд!.. пролазимо! ми вже у вітальні…

Коли він такий приязний… хтозна… він нам пояснить…

— Скажи-но!.. що тут діється?..

Кажу йому…

— Що діється? де?

Здивований.

— А ти не чув? ти десь їздив? тебе тут не було?

Повторюю…

Клеїть дурня.

— Ти не чув, як усе падало? не бачив фосфору? не був під бомбами?

Усе йому треба пояснювати!

У нього застиглий погляд… з ким я розмовляю?..

— Друзі мої, ви що, здуріли?

Він вигукує!..

— Нічого не було!.. ви все наплутали! отак! ви наплутали!.. нічого не було! а тільки буде! так! достоту! буде! тільки буде!

Наголошує на тільки буде!.. прикладає пальця до вуст… але це цілком таємно!.. і що я… я! загучно розмовляю!.. занадто!.. прихиляється мені до вуха… шепоче…

— Ви все переплутали!.. чш-чш-чш!.. ви ж чули! залпи!.. урочистий салют! отак-от! бум! бум! бум!… отак-от!..

Тобто ми повні дурні!

Щоб продемонструвати свій бум! бум! він складає руки рупором!.. навшпиньки стає… і нам вичитує!..

— Усе переплутали! одумайтеся, нічого не було!.. чш-чш!.. усе тільки буде!

Таке схвильоване все тільки буде!

— Що буде?

— Чш-чш! чш-чш!

Слова не дає сказати, от дивак!.. мене аж трусить!..

— Чш-чш!.. вони скоро прийдуть! я чекаю!

— Кого чекаєш, блазню?

Терпець мені урвався!.. дам йому кілька стусанів! оцими руками!.. хоч який я кволий, з розхитаними ребрами, а дам чортів… за такі жарти!.. він похитується… похитується… не відповідає… підводить очі до стелі…