Читати книгу - "Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін"

мовляв, який я жалюгідний!.. аж ось я знову падаю на коліна… не із захвату! з немочі!.. хоч не рачки… між Лілі і ним!.. бачу всю вітальню!.. і себе бачу в люстрі… що я в лахмітті!.. навіть без штанів, схоже… де я був?.. величезне ціле люстро, зауважте!.. як і вся вітальня ціла-цілісінька?.. але не вікна! о, ні! не вікна! жодної шибки!.. повторюю… хоч і будинок упритул до нашого!.. найближчий сусід!.. стіна до стіни!..

Це як блискавка, її не вгадаєш!.. сюди не вдарить! туди влучить!.. метр туди, метр сюди, вас понесе в етер або будете п'ятдесят років тягатися до Лурду й пащекувати про чудо, згарки купувати, свічки з них робити і ставити як нові, і знову пащекувати… чудо за метр, навіть за сантиметр!.. за міліметр, який вартує життя!.. пустощі земної кори неймовірні! а що як зараз знову почнеться? отут?.. поки я вам розповідаю про те та се? розбурханість глибіні?.. шалені рої шрапнелей?..

— Норбере! Норбере! То це знімання чи ні?

Оттавіо допікає спрага!..

— Тут є що випити? є що випити?

— Отам! отам! охолоджується!

Ми його дратуємо… наші вигуки!.. киває нам углиб квартири… нам пити!.. аби щось!.. Оттав попереду! це було б доречно, стало б краще, якби освіжитися!.. і умитися!.. відтинькуватися!.. відсякатися! ну гаразд!.. корюся! йду… повзу… посуваюся… оце так вітальня!.. справжня вітальня… бачу!.. навіщо він сидить у вітальні? Норбер… у гримі, вбраний!.. у гримі, кажу вам! брови підмальовано!.. якщо для кіно, він сам не може зніматися!.. де всі інші?.. сам посуд! без гостей!.. а камера?.. не бачу камери!.. лише один Норбер у фраку! ходить туди-сюди по вітальні.

— Граєш на самоті?

Мене дратує його ходіння!.. не відповідає!.. що ж! біс із ним!.. нічого не питатиму!.. тікати треба!.. але кудою?.. знову озираю вітальню, велике люстро над коминком… я вже казав, це дивно… не буду торочити!.. будинок упритул до нашого!.. повірите мені, як схочете, годинник ще йде! тік-так! тік-так! однак вибухи мали добряче потрусити і цей будинок! після лету ста!.. двоста літаків!.. а годинник собі цокає! от вам реальність! будинок на такій самій відстані від вітряка!.. від підмостка чортяки Жюля, він їм махав, куди летіти, урагани насилав!.. було! було! а тепер поясніть! їм тільки шибки повибивало!.. от як! гукаю «Оттаве! Оттаве! зачекай!..» Повзу до вікна… визираю… там вулиця Поля Тюранта… за дахами вулиці Бюрка… уявляєте? це не марення… дахів поменшало!.. стало менше, ніж зазвичай…

Обертаюся, аби крикнути Норберові:

— Скажи-но, а де оператор? ти ж на Франкера знімаєшся[182]?

Чи то щось приватне? а що?

— Це для «порно»?

Хочу скривдити його, щоб він схаменувся! не відповідає… його кіностудія на вулиці Франкера… а не у квартирі!.. у нього дивний вираз… от тепер, якщо придивитися… але нічого виняткового… це артистичний жанр… кажу вам! кажу! але якщо він «знімався»?.. щоб робити фільм, потрібні інші!.. чи він просто бавився?.. грим, вбрання, поза?.. може бути… примха! я б показав йому примху!.. а може, справді саме так і є? він справді когось чекав?.. чи був у гостях у друзів? він про них ніколи не розповідав?.. про цих друзів… у будинку поруч?.. що за друзі? я мав про що поміркувати отут, рачки… але ж чекайте, його ніхто не бачив уже кілька тижнів!.. де він був?.. у Буенос-Айресі?.. в Берліні?.. у макі?.. усяке говорили!.. нісенітниці!.. виходить, він у сусідньому будинку!.. якщо й так, то де друзі?.. чому я їх не бачу?..

— Лілі, ти бачиш його друзів?

Ні, не бачить… може, поїхали за місто!.. можливо!.. як Армелла!.. це можливо!.. усе можливо!.. їх тут нема!..

— Оттаве, ти когось бачиш?

— Ні, нема нікого!

Клятий Норбер, перестав відповідати!

— Норбере, агов, Норбере!

Кричи не кричи! зник! начисто! щойно був отут поряд з нами!.. походжав!.. гай-гай, зачарована квартира!

— Норбере! Норбере! пити! пити!

Сказав, мовляв, є що пити… «отам! отам! охолоджується!» може, він туди й подався освіжитися! чортів дивак! може, він на кухні? на іншій кухні? там кран, отам! отам?

Повертаю голову, він знову тут! у тій самій позі!.. здуріти можна!.. сидить перед кувертом!.. за столом! мені мариться?..

— Лілі! Бачиш його? Ти Норбера бачиш?

— Бачу, це він!

Не ворушиться… наче завмер… із застиглим поглядом… це гра?.. не може бути!.. він і раніше так робив цілими тижнями! «загадковий»! «замкнений і неговіркий» але стривайте! не в такій формі! отак-от!.. тільки коли виношував… коли готував роль!.. але зараз ніякої ролі!

— Норбере! гей, Норбере, чого сидиш?

Йому плювати на мої заклики!.. розмірковує!.. творчість?.. творчість чого?.. як отой на вітряку! теж творець!.. шахрай чортів!

Нас не обділило «артистичними» враженнями!.. я не навмисно, слово честі!.. у мене наукові схильності, не люблю мальовничості… мальовничість мене злить… ледь-ледь терплю мальовничість… на жаль!.. Он Пліній теж терпів Везувій!..

Може, Норбер відповідає? може, я не чую?.. оглушений власними шумами?.. у всякому разі то справді Норбер! Норбер за столом!.. у роздумах!.. чортів фігляр!.. скільки не гукай! чого чекає?.. він не знімається! сумніву немає!.. коли знімають, це помітно… чи, може, він прийшов у гості!.. до друзів?.. ніколи не говорив про друзів… він потайний, знаю!.. але все ж!.. у сусідньому будинку! це більш ніж дивно!.. і як у себе вдома!.. грим, образ…

— Норбере! Норбере!

Гукай не гукай!.. он хтось гукає! Оттав! десь у глибині квартири!

— Фердіне, ходи! ванна!

Знайшов ванну… не дуже вірю… зрештою, дибаю… навпомацки… це праворуч!.. має рацію: ванна… налита ванна… вода!.. повна води!.. і це не все!.. пляшки!.. плаває повно пляшок… охолоджуються!.. плавають!.. як сказав Норбер!.. повно пляшок… «аперитиви»… вина теж… Оттав хапає пляшку… їх як у Армелли!.. але мені тільки води… тільки води!.. не вина!.. пляшку води!.. немає!.. все одно тамуватиму спрагу!.. просто з ванни питиму!.. стаю скраю на коліна… Лілі й Оттав п'ють шампанське! у кожного по пляшці!.. нахильці! нашвидку!.. за здоров'я! я з ванни… щось бачу!.. на дні!.. так! так! бачу! мені не мариться! у глибині ванни голова!.. жіноча голова… волосся довге… немолода… волосся сиве… вода прозора… добре бачу!.. мені