Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

— Тримайтеся разом, — прошепотів Еріон, відчуваючи, як у ньому піднімається напруження. — Ці створіння, хоч і кам’яні, не виглядають мирними.

Салем поклав руку на руків’я своєї зброї, кидаючи обережні погляди на кожного з вартових. Кожен з них відчув, як важкість моменту огортає їх, наче туман, і на мить усі звуки, крім їхнього власного дихання, згасли.

Тиша була настільки глибокою, що, здавалося, сама природа затамувала подих в очікуванні наступного кроку.

Раптом зловісна тиша була порушена низьким гулом, що наче з’явився нізвідки. Статуї почали рухатися, і їхні кам’яні обличчя повільно оживали, вкриваючись тріщинами, крізь які пробивалося моторошне, червонувате світло. Від цих вартових віяв стародавній подих, сповнений давніх клятв і ненависті до всіх, хто наважиться ступити на це священне місце.

Один із вартових, вищий за інших, зробив крок уперед, і його голос рознісся повітрям, низький і глибокий, наче самі скелі промовляли крізь нього.

— Чужинці, — його слова лунали з відлунням, сповненим вікової мудрості та невідворотного вироку. — Двоє з вас несуть темряву, що вкоренилася в їхній душі. Тут їй немає місця.

Вартовий повернув голову, погляд його очей, заповнених червоним сяйвом, ковзнув спершу на Салема, а тоді на Еріона. Відчуття невидимого, але вагомого тиску огорнуло їх, наче невидимий кам’яний прес стискав їхні груди.

— Ви прийшли з намірами, що суперечать законам цього місця, — продовжував вартовий. — Темрява ваших намірів отруює це місце. Ми не можемо дозволити вам пройти.

Не встигли Еріон чи Салем зреагувати, як інші вартові зробили крок уперед, підіймаючи свої кам’яні руки, які здавалося зійшли з гірських хребтів. І в ту ж мить вони кинулися на героїв, рухаючись швидко, неначе важкість каменю була для них не перешкодою, а перевагою.

Еріон рефлекторно підняв Тінеріз, і меч засяяв темним світлом, ніби відповідаючи на виклик темряви, за яку його звинуватили. Кам’яний вартовий обрушив на нього руку, важку і могутню, мов молот, але Еріон відбив удар, відчуваючи, як Тінеріз вбирає енергію противника, майже насолоджуючись сутичкою.

Салем ухилився від атаки іншого вартового, рухаючись з неймовірною швидкістю і спритністю. Його кинджали блиснули, коли він кинувся на противника, намагаючись знайти слабке місце в кам’яній броні. Він завдавав удари швидко й точно, але кожен рух вартового здавалося передбачував його маневри, мов би ці створіння читали його думки.

Елрік, бачачи, як вартові напали на його друзів, дістав свої старовинні сувої і почав шепотіти слова древніх заклять, намагаючись знерухомити вартових або, принаймні, відвернути їхню увагу. Його голос, наче підсилений невидимою силою, рознісся по ущелині, і на мить один з вартових сповільнився, наче його тіло обплутали невидимі ланцюги.

Райнар кинувся до найближчого вартового, намагаючись допомогти Салему. Його удари були могутніми, а кожен рух — обережним і точним. Відчувалося, що цей бій для нього не був першим, і він розумів, що камінь можна перемогти тільки чистою силою і терпінням.

Втім, вартові не здавалися, — їхній гнів тільки зростав. Один з них, тріщини на якому світилися яскравіше, раптово зупинився і промовив голосом, що лунав, як передсмертний крик тисячі воїнів:

— Темрява повинна бути знищена.

Еріон відчув, як Тінеріз наче відповідає на ці слова, неначе меч насміхався над вартовими, заявляючи свою силу. Але він розумів, що не можна покладатися лише на силу меча. Якщо вони мали пройти це випробування, вони повинні були об’єднати зусилля, знайти слабкості в цих стародавніх захисниках.

Вони зібралися разом, кожен тримаючи позицію, прикриваючи один одного, як єдине ціле. Напруження між ними і кам’яними вартовими зростало з кожною миттю.

Бій тривав, і здавалося, що кам’яні вартові ставали дедалі сильнішими з кожним ударом. Їхня могутність та витривалість почали вимотувати героїв. Еріон, відбиваючи черговий удар вартового, раптом відчув, як сила Тінеріза почала слабшати. Меч, який завжди був могутнім і ніби живим, почав відчуватися важчим, мовби його душа затьмарилася. Тінеріз, який завжди легко відбивав удари і вбирав енергію, тепер ніби поступався, стаючи звичайним шматком металу в його руках.

— Тінеріз… що з тобою? — прошепотів Еріон, тримаючи меч, але у відповідь була тільки тиша. Тінеріз, який зазвичай наповнював його передчуттям сили, тепер здавалося, мовчав, наче виснажений самою присутністю цих древніх вартових.

Раптом один із вартових змінив свою ціль і, мов грім, обрушив удар на Райнара. Той спробував відхилитися, але не встиг — кам’яний кулак вартового вдарив його в груди. Сила удару зметнула Райнара назад, і він важко вдарився об землю. Його тіло нерухомо залишилося лежати на кам’яній поверхні, очі закрилися, а дихання стало ледь помітним.

— Райнар! — вигукнув Елрік, кидаючись до товариша, але кам’яний вартовий перетнув йому шлях, піднявши руку для нового удару. Салем спробував відволікти вартового, завдавши йому швидкого удару, але створіння навіть не похитнулося, його кам’яне тіло залишалося непохитним.

Еріон відчував, як відчай стискає його серце. Зусиллям волі він підняв Тінеріз, намагаючись знайти в ньому хоча б залишки тієї сили, що завжди допомагала йому в боях. Але меч залишався тьмяним і мовчазним, неначе на нього теж впала невидима темрява.