Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

Елрік кинув на Еріона швидкий, сповнений тривоги погляд.

— Що з Тінерізом? — прошепотів він, намагаючись уникати погляду вартового, який стояв поряд.

— Я… не знаю, — відповів Еріон, відчуваючи незвичну безпорадність. — Він наче… згас.

Салем, ухиляючись від чергового удару, швидко оцінив ситуацію і, озирнувшись на Райнара, мовив:

— Якщо Тінеріз не допомагає, тоді ми приречені. Нам потрібно знайти інший спосіб!

Еріон відчував, як страх і відчай захоплюють його, але глибоко вдихнув і змусив себе заспокоїтися. Він розумів, що в цьому хаосі їм необхідно зібратися і знайти вихід. Але перед тим, як він зміг щось сказати, вартові, наче відчуваючи слабкість героїв, кинулися вперед з новою люттю, об’єднуючи зусилля і рухаючись, як єдине ціле.

Еріон, Салем і Елрік опинилися в тісному кільці, і кожен з них відчував, що це був вирішальний момент. Вартові ставали дедалі ближче, а сил у них залишалося все менше.

Відчай огортав героїв, коли кам’яні вартові зближувалися, а сили виснажувалися дедалі більше. Райнар нерухомо лежав на землі, і, здавалося, шансів на перемогу не залишилося. Проте раптом Еріон помітив щось незвичайне: тіло Райнара почало покриватися тьмяним серпанком темряви, що наче випромінювалося зсередини.

Тіньовий серпанок поступово обплутував Райнара, і його тіло почало ледь помітно тремтіти. Темрява густішала, ніби сама матеріалізувалася з його ран і переливалася примарним чорним сяйвом. Еріон відчув, як Тінеріз теж почав злегка вібрувати, ніби реагуючи на цю нову силу. Він миттєво зрозумів — це був відгук його артефакту, темна енергія, яку випромінював меч, збуджувала щось всередині Райнара.

— Це Тінеріз… — прошепотів Еріон, збагнувши, що його меч якось впливає на товариша. — Сила мого артефакту відгукується в ньому.

Темрява навколо Райнара стала концентруватися, і його тіло почало підніматися, хоча він і був непритомний. Салем і Елрік дивилися на цю дивовижну трансформацію з відчуттям тривоги та подиву. Вартові, відчувши потік нової сили, зупинилися, ніби розгублено. Їхні запалені очі дивилися на Райнара, який тепер виглядав майже моторошно — темрява повністю оповила його тіло, створюючи захисний щит із тіні.

— Райнар, якщо ти нас чуєш… борись! — крикнув Еріон, відчуваючи, що ця темрява могла стати їхнім порятунком або прокляттям.

В ту ж мить Райнар розплющив очі. Вони світилися примарним сяйвом, наче він дивився з іншого світу. Він не сказав жодного слова, але його погляд виражав рішучість і силу, що не належала йому. Рухаючись без жодного звуку, Райнар раптом здійнявся в повітря, і з його рук вирвалася хвиля тіней, що кинулася на вартових.

Вартові не змогли витримати цього удару — темрява обплутала їх, проникала в тріщини на їхніх кам’яних тілах, і вони почали розпадатися. Камінь, який захищав їх, почав кришитися і розсипатися на шматки, наче не витримуючи впливу нової сили. Один за одним, кам’яні стражі падали, поки, нарешті, не залишилося нікого, окрім розкиданих уламків.

Як тільки останній вартовий був знищений, темрява навколо Райнара почала розсіюватися, а його тіло спустилося на землю. Його очі повернулися до нормального вигляду, а сам він важко зітхнув і впав на коліна, ледве тримаючись на ногах.

Еріон і Салем кинулися до нього, підтримуючи його з обох боків.

— Райнаре, ти як? — запитав Еріон, побоюючись, що цей спалах темряви міг сильно нашкодити йому.

Райнар повільно підвів голову, його погляд був слабким, але в ньому світилася іскра розуміння.

— Я… не знаю, що це було, — прошепотів він. — Але відчув, ніби щось пробудилося всередині мене… Темрява, яка ніколи раніше не показувала себе.

Елрік, уважно спостерігаючи за Райнаром, сказав:

— Можливо, це була прихована сила, що спала в тобі, а може, це відгук темряви Тінеріза. Що б це не було, воно врятувало нас.

Еріон з тривогою поглянув на Тінеріз, розуміючи, що сила його меча все більше впливає на тих, хто навколо нього. Але зараз не було часу розмірковувати над цим. Попереду їх чекав подальший шлях до серця Валеонських гір.

— Вставай, Райнаре, — сказав Еріон, допомагаючи йому піднятися. — Нам ще далеко йти.

Райнар, трохи прийшовши до тями, повільно опустився на камінь, тримаючись за голову. Його обличчя відображало тривогу і розгубленість. Еріон, Салем та Елрік зібралися довкола нього, намагаючись зрозуміти, що він пережив під час дивної битви.

— Це було… як сон, але надто реальний, — почав Райнар хрипким голосом, ніби прокинувся після тривалого забуття. — Я чув два голоси, що змагалися всередині мене, мовби тягнули мене в різні боки. Один голос — сильний, чіткий, владний, — це був Тінеріз. Його легко було впізнати за відчуттям темряви, що він випромінював. Але інший… він був крижаним, пронизливим. Це був Шадаргрім.

Еріон насторожився, дивлячись на Райнара. Він знав про силу Тінеріза і про його здатність впливати на думки, але той інший голос, Шадаргрім, наче виявив нову сторону Райнара.

— І що вони казали? — запитав Салем, нахиляючись ближче.

Райнар зітхнув, намагаючись пригадати.

— Слова були не зовсім ясні, але я відчував їхню боротьбу. Один голос наказував мені знищити все на шляху, а інший… він намагався мене контролювати, змушуючи відпустити свідомість і діяти, як маріонетка. Я не міг керувати своїм тілом, лише відчував, як темрява заповнює мене зсередини.