Читати книгу - "48 законів влади"

тип іще поширеніший. Такі люди ніби замикались у своїй шкаралупі, відчуваючи, начебто вони королівського роду і заслуговують на увагу. Чуже єство вони не беруть до уваги, а сунуть по людях, наче бульдозер, із самоправним зухвальством Марії-Антуанетти. Розбещенені вседозволеністю в дитинстві, вони і в дорослому віці вважають, що все — тільки для них. Переконані у своєму шармі, вони не докладають зусиль, аби причаровувати, зваблювати й переконувати.

МИСТЕЦТВО М’ЯКО ПЕРЕКОНУВАТИ[35]

Борей і Сонце сперечалися, хто сильніший; і вирішили вони, що той із них переможе в суперечці, хто змусить роздягнутися чоловіка в дорозі. Почав Борей і сильно повіяв, а чоловік укутався у свій одяг. Узявся Борей дужче віяти, а чоловік, замерзаючи, все щільніше кутався в одяг. Нарешті втомився Борей і передав чергу Сонцю. І Сонце спершу стало злегка пригрівати, а чоловік помалу почав знімати із себе все зайве. Тоді Сонце припекло сильніше: і скінчилося тим, що чоловік більше не міг витерпіти спеку, роздягнувся і побіг купатися до найближчої річки. Байка показує, що часто переконання буває дієвіше за силу.

Байки, Езоп, VI ст. до н. е.

У царині влади таке ставлення небезпечне. За всіх часів слід бути уважним до оточення, оцінювати психологію конкретної особи, ретельно добирати слова, що розворушать і приваблять людей. Це потребує енергії та вміння. Що вищий ваш статус, то більше треба прислухатися до чуттів і думок тих, хто має нижчий статус, створюючи основу, яка триматиме вас на вершині. Без цієї основи ваша влада розхитається, і за найменшої зміни фортуни ті, що нижче, залюбки допоможуть вам потрапити в неласку.

Дотримання закону

У 225 році Чжуге Лян, великий стратег і головний міністр правителя давньокитайської держави Шу, розглядав небезпечну ситуацію. Держава Вей почала генеральний наступ на Шу з півночі. Небезпека посилювалася тим, що Вей вступила в альянс із варварськими державами на південь від Шу під проводом Мен Хоу. Чжуге Лян мав позбутися загрози з півдня, перш ніж дати відсіч Вей на півночі.

Тож Чжуге Лян лаштувався рушити на південь проти варварів, аж ось один мудрий чоловік дав йому пораду. Він сказав, що пацифікувати ці терени неможливо. З Мен Хоу Лян, можливо, впорається, але щойно він повернеться на північ, щоб протистояти Вей, Мен Хоу знову нападе. «Краще завойовувати серця, — сказав мудрець, — ніж міста. Краще змагатися серцем, ніж зі зброєю в руках. Сподіваюся, ви підкорите серця цих людей». «Ви читаєте мої думки», — відповів Чжуге Лян.

Як Лян і очікував, Мен Хоу розпочав потужний наступ. Але Чжуге Лян розставив пастку і захопив значну частину армії Мен Хоу і самого командувача. Проте він не карав і не страчував полонених, а відокремив солдатів від командувача, зняв із них кайдани, нагодував їх і напоїв вином, а тоді промовив: «Усі ви чесні воїни. Удома на вас чекають батьки, дружини, діти. Вони, без сумніву, ридма ридають, уболіваючи за вас. Я вас звільню, і ви повернетеся додому до своїх коханих і втішите їх». Полонені подякували Ляну зі слізьми на очах. Після цього він послав по Мен Хоу. «Що ти робитимеш, якщо я відпущу тебе?» — спитав Чжуге Лян. «Я знову зберу військо, — відповів Мен Хоу, — поведу його проти тебе на рішучий бій. Але якщо ти вдруге мене полониш, я визнаю твою зверхність». Лян не тільки звільнив його, а й подарував йому коня і сідло. Розсерджені помічники спитали, нащо він зробив це, а Лян відповів: «Мені неважко знову його полонити, але я хочу завоювати його серце. Коли це станеться, на півдні запанує мир».

Як він і казав, Мен Хоу знову напав. Але його офіцери, до яких Лян добре поставився, повстали проти нього, схопили і допровадили до Ляна, який знову запитав його про те саме. Мен Хоу відповів, що зазнав поразки не в чесному бою, а через зраду своїх офіцерів. Він знову битиметься, але якщо і втретє потрапить у полон, то обов’язково визнає перевагу Ляна.

Люди, які змінили всесвіт, досягли цього не впливом на лідерів, а рушенням мас. Вплив на лідерів здійснюється за допомогою інтриг і дає лише вторинні результати. А рушення мас — це дивовижна ідея, що змінює обличчя світу.

Наполеон Бонапарт (1769—1821 рр.)

Протягом наступних місяців Лян знов і знов перегравав Мен Хоу, захоплюючи його в третій, четвертий, п’ятий раз. З кожним разом незадоволення у війську Мен Хоу зростало. Лян і далі ставився до солдатів добре, вони втрачали запал до бою з ним. Але щоразу, коли Чжуге Лян пропонував Мен Хоу скоритися, той не погоджувався: ти мене перехитрив, мені не пощастило тощо. Якщо ти знову візьмеш мене у полон, обіцяв він, присягаю, що не зраджу тебе. І Лян знову його відпускав.

Захопивши Мен Хоу вшосте, Лян запитав його про те саме. «Якщо ти зловиш мене всьоме, — відповів Мен Хоу, — я визнаю твоє право і більше не повстану». «Гаразд, — сказав Лян, — але якщо я знову захоплю тебе, то більше не відпущу».

Цього разу Мен Хоу і його солдати втекли в далекий закуток своєї землі, до краю Вуґе. Зазнавши стількох поразок, Мен Хоу покладав останню надію на правителя Вутугу з Вуґе, у якого була величезна і жорстока армія. Воїни Вутугу мали панцирі зі щільно переплетеної виноградної лози, вимоченої в олії, — коли вона висихала, то ставала непробивною. Разом із Мен Хоу Вутугу рушив на чолі цієї армії проти Ляна, але цього разу великий стратег ніби перелякався і розпочав квапливий відступ. Однак насправді він заманив Вутугу в пастку — до тісної долини, де зусібіч запалив вогонь. Коли полум’я досягло солдатів Вутугу, вся армія зайнялася, бо олія в панцирах була легкозаймиста. Усе військо загинуло.

Лянові вдалося відтіснити Мен Хоу і його почет від долини, і той усьоме став бранцем. Після цього Лян не хотів навіть бачити полоненого. Він надіслав до нього посланця: «Мені наказано випустити тебе, — сказав той. — Збирай проти Ляна іншу армію, якщо зможеш, і спробуй іще раз побороти його». Ридаючи, Мен Хоу впав додолу і порачкував до Ляна. «Великий міністре, — вигукував Мен Хоу, — прославлений у небі. Ми, південці, ніколи більше не повстанемо проти тебе». «Тепер ти підкоряєшся?» — запитав Лян. «Я, мої сини й мої внуки вражені твоєю безмежною життєдайною милістю. Хіба можемо ми тепер не скоритися?»

Лян пошанував Мен Хоу великим бенкетом, поновив його на троні, повернув йому завойовані землі, а тоді повернувся з армією на північ, не залишивши там окупаційних військ. Лян більше туди не повертався, і в цьому не було потреби, бо Мен Хоу став відданим і непохитним союзником.

ЖИТТЯ ОЛЕКСАНДРА ВЕЛИКОГО

Переслідування було тяжким і тривалим: за одинадцять днів вони проїхали верхи три тисячі триста стадій, багато воїнів було виснажено до краю, переважно через брак води. У цих місцях Олександр зустрів якихось македонців, які возили на мулах міхи з водою з річки. Побачивши