Читати книгу - "Заклятий козак"

Другого дня Марко даремно шукав Кричевського. Вночі прибув кур’єр від гетьмана з наказом для київського полку наскочити на Меджибіж, де стояли полки Вишневецького. Гетьманські накази завжди були тверді і вимагали негайної дії.

Хмельницький недолюблював повільних І не потурав тим, які не рахувалися з часом. Відколи почалася війна, полки були властиво в постійному бойовому поготівлі.

Марко пильно оглянув свою сотню. Його люди, самі охочі з міст і сіл, прибули частинно з кіньми і слабо озброєні. Вони не знали ще твердих трудів війни, часто відставали, і на них Марко мусив звертати особливу увагу. Недобре було б попасти в неласку гетьмана.

Два тижні пізніше до них прилучився Кричевський. Його вітали як побідника. Здобув Меджибіж, розбив Вишневецького, порозганяв князівські з’єднання і забрав багатий полон. З останками своїх хоругов Вишневецький доскочив Фірлея. Збентежені поляки завернули під Збараж і там окопалися.

В перших початках липня розвідчі відділи Хмельницького появилися під Збаражем. Вони розглядали польські укріплення, високі земляні вали, на яких стирчали дула багатьох гармат і глибокі рови, наповнені водою; сильно укріплені форпости вказували на те, що поляки добре приготовилися до оборони.

Військо раділо, приглядаючись збаразькому таборові.

- Ще один курник! - говорили козаки, спокійно покурюючи люльки.

В козацькому таборі було гостре поготівля, але настрій був веселий і бадьорий.

Під вечір у шатрі Хмельницького відбувалася нарада. Лоєві свічі кидали велику тінь гетьмана на зелений шовк шатра, на лавах сиділи полковники гетьманської ради і дехто із старшин особливого доручення, між ними й Марко. Кричевський сидів на ослоні, сперши руки на шаблю, а Виговський зачитував звіт, зложений з останніх листів і з реляцій розвідників. Хмельницький ледве слухав відомі йому вістки. Він ходив, заложивши руки позад себе і думав про полковника Голоту, який загинув на полі, ранений під Жагалем. Кричевський споглядав на гетьмана. Знав його другу істоту, вибухову, вулканічну, тверду. Але тепер він був якийсь стомлений і сонний. Це було недобре.

Виговський читав:

- З Люблина вирушила королівська партія з чужоземним автораментом і скорим маршем іде на Збараж.

Ракочій розпустив вісько і закинув усі препараторії белліка [10]. Виговський перервав, вичікуючи аж успокоються полковники, порушені несподіваними вістками.

- Московські полки з-під литовських границь рейтарувалися углиб Московії.

- Зрада! - Не втримався полковник Головацький.

- Зламали трактат! - чути було у пошумі голосів обурених і лютих.

Хмельницький вичекав аж товариство замовкло, і тоді почав говорити, наче жалуючи слів.

- Панове регіментарі! Ви почули дійсне наше положення. Інші государства, Пруси, Бранденбургія, Саксонія теж проти нас. Радивил піде з королем. Ракочій боїться. Одинокі союзники, що нам залишилися, це татари. Вони відомо, панове полковники, слабий союзник.

Гранатовий жупан гетьмана блистів лагідно на згинах у світлі мерехтливих свіч, в сутінках видніли обличчя насуплених як сичі козацьких регіментарів, небезпека і гроза чаїлися і тінями засіли в шатрі.

- Перша партія лядського війська перед нами. Друга частина йде з королем. Тут отже рішатиметься війна. На мою думку, ми не можемо дозволити, щоб король з’єднався з Фірлеєм. Битті треба кожну партію зокрема.. Битви будуть важкі. Ляхи мають чужоземні битні полки. Але ми теж не на перинах і спали і тут я нашої справи певний.

- Якщо воєнна фортуна може бути певною, - додав по хвилі.

- Тепер про границі на півночі. Якщо б цар додержав умови, Радивил не рушив би з Литви. Але Москва нас зрадила, і литовський кордон відкритий. Наші полки з людей посполитих не встоялися. Вам відомо, як загинув Голота. Перед нами питання: що зробить Радивил? Буде стояти на Литві чи рушить до короля, чи…

Гетьман на хвилину замовк.

- Чи піде на наші тили, на Київ, - поквапився Кричевський.

Хмельницький понурив у задумі голову і крокував повільно, зайнятий цим питанням воєнної стратегії.

- На його місці я рушив би на Київ. Я захопив би безборонні міста, адже шлях на Україну вільний і незабезпечений. Радивил так і зробить. Нам слід подумати, як його не допустити до Києва.

Хвилину пізніше почулися знадвору різкі голоси, і сторожа зголосила козацького кур’єра.

Посланець увійшов і захитався. Марко ледве встиг його піддержати. Падав з ніг і не міг промовити слова з утоми.

- Гетьмане, - почав, - Радивил пішов на Київ. За першими розвідними відділами посувається звільна ціла армія, і шістдесят тисяч люду. Йде поволі, звичайну заховуючи обережність. Коли посланець вийшов, Хмельницький промовив:

- Про Радивила, - говорив твердо, - не сміє ніхто знати. У нас багато посполитих з тих околиць, вони будуть тремтіти за свої сім’ї. Втратять воєнного духу. Мовчати, панове регіментарі!

Гетьман нагло змінився. Його голос став рішучим і певність полководця відбивалася у цілій його постаті.

- Полковнику Подобайло! - звернувся до осмаленого регіментаря. - Летіть із своїм полком під Лоїв! Перетяти шлях Радивилові! Я знаю, ваші повстанці не мають багато зброї. Наступайте і бороніться чим попало. Рогатинами і все одно, дерев’яними довбнями.

Подобайло встав і мовчки вийшов.

- Не можемо дати йому вправленого війська, - сказав тихо Виговський.

Хмельницький не відповів, думав.

- Нас і тут мало, - відізвався писар київського полку Невмирицький, - а ще й шкоти з ляцького табору запросили до себе генерал-майора Кривоноса,

- Не побоюйтеся за Кривоноса. Він тільки засміявся, хоч там його комбатанти з великої війни.

В шатрі повіяло розмовами. Регіментарі радили над новими подіями. Богун жваво щось доказував Нечаєві, який спер руку на коліно і в задумі крутив довгого вуса. Пушкар утворив довкола себе коло, і його слів слухав Бурлай і Морозенко. Товстий Гоголь і ранений в руку Лобода мовчали, а Савич глядів чомусь на Виговського з дивним запитом в очах.

Нагло Хмельницький підійшов до Кричевського.

- Михайле! Мій ордонанс: проти Радивила станеш ти із своїм київським полком. Ні, не з полком, а тільки з кінним відділом. Це найкращі мої козаки. Уважай бачно, куди задумує йти Радивил, - на Константанів, тобто тут на нас, чи на Київ.

- Радивил добрий воїн, він піде на наші тили, на Київ, - відповів Кричевський.

Хмельницький звернувся до Виговського:

- Негайно розписати універсали до прикордонних полків. Всі, як один муж, проти Радивила. Наказним гетьманом литовського пограниччя є полковник Михайло Кричевський.

- Мусиш сам давати собі раду, Михайле, - наче виправдовуючись, мовив