Читати книгу - "Пори року. Зникнення Зими, Ханна Трунова"

@ Крихітко, не забудь прийти раніше, пліз.)

@ Через годинку в оранжереї школи, зможеш?

@ Знаю, сонечко, ти не спиш (≧◡≦) ♡

Діана закотила очі. І чого Денисові від неї треба в таку рань? Вона відписала:

@ Ок.

Через секунду прийшла відповідь:

@ Ну ти й лаконічна… *примружений смайл*

@ У принципі, як завжди…

@ Лади, чекаю, крихітко

@ *чмок* *чмок* *чмок*

Діана прямо бачила, із яким видом Денис строчить ці повідомлення: ліва рука на підборідді, байдужий погляд, правою рукою механічно натискає на літери. Вона це спостерігала мільйон разів, коли її друг листувався з дівчатами, а їх у нього було безліч ― Діана вже збилася з рахунку. Вона навіть не сумнівалася, що в того десь є секретний записник зі всіма любовними захопленнями. Таке повністю в його дусі.

Довгий час Денис не зважав на Діану, сприймав її просто як подругу своєї сестри, до якої можна прискіпуватися й приставати зі всілякими витівками. Але нещодавно Дениса немов переклинило. Він ніби вперше побачив, що Діана, взагалі-то, дівчина, а не просто доповнення до його сестри. Почав компліментами сипатися направо й наліво, чого раніше від нього й не дочекаєшся, напрошуватися на ніжні тактичні дотики. Але Діані не хотілося бути «однією зі списку». Її цілком влаштовувало звичне положення речей. І нічого змінювати вона не збирається.

Зате завдяки повідомленню Дениса в Діани з’явилася причина вийти раніше з дому. Можливо, у ранкових сутінках вона десь наштовхнеться на нічного незнайомця. Діана боялася, що сонячні промені його спопелять, що він розтане, як міраж ― і в неї зникне можливість дізнатися більше про своїх батьків.

― Досить думати про цього бовдура! ― вигукнула вона, наливаючи в бамбукову екологічну чашку ще одну порцію кави.

Діана перевдягнулась у перший-ліпший одяг. Коли вона накидувала на плечі рюкзака в коридорі, то почула з кухні голос бабусі:

― Доню, ти куди так рано? А снідати?!

― У школі поїм!

Діана вибігла на сходовий майданчик, на ходу засунула навушники у вуха й ввімкнула на повну гучність музику, щоб приглушити всі інші звуки ― і голос у своїй голові в тому числі.

Діана вирішила пішки дістатися до школи. Часу було предостатньо. Тим паче Денис не відрізнявся особливою пунктуальністю.

Швидкими кроками переходячи через калюжі, Діана чимдуж дивувалася. Зараз зима. У цей час зазвичай кружляє сніг у парі з хуртовиною, а натомість то сонце жарить, то дощить. Коли це бачено, щоб люди в літніх шортах та легких сукенках розгулювали посеред зими? Діані часом здавалося, що зима програла битву з осінню ще перед її початком. Катавасія, та й годі.

Ось Діана добігла до школи. Це була грандіозна п’ятиповерхова споруда з гострими шпилями на даху, що розрізали сіре небо. Подейкують, колись тут жили королі й королеви. Одного разу вони влаштували величний пишний бенкет, запросили гостей. Проте свято не відбулося. Королева збожеволіла й підпалила фортецю. Багато гостей не вижило. Навіть Король. Не витримавши горя, Королева вчинила самогубство. Після того тут ніхто не ночував.

Тепер ця історія перетворилася на страшилку. Мовляв, якщо провести ніч у школі, до ранку не доживеш. Діані не хотілося перевіряти цю теорію на практиці. Хоча школа їй подобалася. Тут вона відчувала химерний дух, ніби це її дім. Дивне відчуття.

Діана крокувала до оранжереї, роздивляючись статуї з мармуру, які були розкидані по всій території школи. Це були і тварини, і міфічні істоти, і люди. Діані особливо подобалась статуя пари, яка знаходилася посеред троянд в оранжереї. Чоловік та жінка трималися за руки й ніжно дивились одне на одного. З їхніх ший звисали ланцюжки з половинчастим серцем. При цьому скульптор зробив так, що ці кулончики торкалися в повітрі, об’єднуючись в одне ціле. Ці ланцюжки нагадували Діані її ж власну прикрасу, що зараз преспокійно ховалася за кофтиною.

Діана не розуміла, чому їй подобалося споглядати на цю пару. Але коли вона дивилася на них, то їй перехоплювало подих. От прямо-таки як зараз.

Зненацька чиясь рука витягла навушник із Діаниного вуха й зухвало засунула у своє.

Діана обернулася й зустрілася з карими очима Дениса.

― Ти чого підкрадаєшся? ― сердито пробурчала вона.

Одного погляду на хлопця вистачило, аби її серце зрадливо стислося. Він, як завжди, виглядає прекрасно. Блондинисте волосся ідеально укладене. Діанина рука так і тягнулася його скуйовдити. Чітко підкреслені гострі скули, рівний ніс, пухлі губи, які немов створені для поцілунків. У їхній школі вже давно відмінили шкільну форму, але Денис і надалі продовжував її носити. Відверто кажучи, вона була йому до лиця. Біла сорочка з чорним піджаком та краваткою робили Дениса схожим на такого собі спокусника з дарк-академічних книг.  

― Хардрок? ― здивовано запитав Денис, вигинаючи брову. ― Зазвичай ти таке не слухаєш…