Читати книгу - "Пори року. Зникнення Зими, Ханна Трунова"

― Не слухаю, ― вона вихопила навушник із його вуха, ― але сьогодні я не в гуморі, тому…

― Слухай, Діанко, у тебе такі темні кола під очима, ― повільно мовив він, оглядаючи її лице, від чого Діані стало млосно, ― і ти ще блідніша, ніж зазвичай, і…

― Ну, величезне дякую за комплімент! ― Вона шарпала правий рукав кофти. Їй хотілося якомога швидше завершити цю розмову. ― Ти сьогодні просто в ударі.

― Я хвилююся за тебе, сонце. ― Денис ніжно заправив локон Діаниного волосся за вухо, долонею на мить затримуючись на щоці. Зрадницькі сироти вихорем покрили її шкіру. Діана повсякчас лякалася такої реакції на його доторки. ― Уперше бачу тебе такою.

― Якою «такою»? ― Діана відступила на негнучких ногах.

― Ти зазвичай тримаєш себе в руках. Тебе складно вибити з рівноваги. А я пробував, ти знаєш. ― Денис злегка посміхнувся, показуючи білі зуби. Ця посмішка може збити з ніг не одну дівчину. Денис знає це, і вміло користується цим. Діанине серце також не витримало й пропустило удар.

― Ти вже другий, хто каже, що я якась не така Діана, ― вирвалось із її вуст.

Денис склав губи в трубочку, на його лобі з’явилися ледь помітні складки.

― Хто перший?

― Один бовдур в тіні… ― загадково відповіла Діана, ховаючись за чашкою кави. Вона була вже не рада, що згадала про незнайомця, бо, по-перше, її тілом пройшлися хвилі роздратування, а, по-друге, Денис зацікавився. А якщо він чимось зацікавлений, його не зупинити.

― Хто він? Це через нього в тебе такі кола під очима?

― У мене кола під очима, бо я не спала цілу ніч!

Діана миттєво пошкодувала, що так відкрилася. Денис розсипався у запитаннях:

― Отакої! Ти була на побаченні? У тебе з’явився залицяльник? Хто він? Хочу з ним поговорити. По-чоловічому. ― Денис склав руки в замок і потягнувся. Почувся гучний хрускіт. Він подивився за Діану, ніби сподівався, що цей загадковий кавалер візьме та й вигулькне з-за її спини.

― Не мели дурниць! Нікого в мене немає. І взагалі, давай-но відразу до діла. Про що хотів поговорити?

― Можливо, я просто хотів тебе побачити… ― сконфузився Денис, торкаючись волосся.

― Ага, звісно. Так я тобі й повірила.

― Це настільки дивно?

― Атож!

Денисові ніколи не було до неї діла, окрім останніх місяців. Діані починає здаватися, що всі представники жіночої статі вимерли від серцевого удару, спричиненого розставанням з Денисом, і той прибіг до неї як за порятунком. Іншими словами, у його почуття до неї вона не вірить. Аніскілечки.

― Слухай, те, що було в дитинстві ― це вже далеко в дитинстві. Знаю, я частенько перегинав палицю у своїх вибриках, але це не привід динамити мене й надалі.

― Я не динамлю! Дене, зрозумій нарешті, я не проти спілкування з тобою, але давай без ось цих от всіх рожевих тонів, ― змахнула навколо себе руками Діана.

― Це і називається «динамо».

Діана глибоко видихнула повітря. З неї досить.

― Так і знала, що не потрібно було приходити.

Вона розвернулася, маючи стійкий намір іти геть. Але Денис не дав їй цього зробити: ухопив за долоню, розвертаючи до себе.

― Почекай. Куди ж ти…

Він збився, дивлячись на Діану своїм фірмовим поглядом. Шоколад в його очах розтопився ― Діана відчула, що починає тонути в ньому. Їй це до запеклого трепоту в колінах не сподобалося. Вона шпарко вирвала свою руку. Денис прослідковував за її рухами зі злегка прикритими повіками.

― Ще жодна дівчина не витримувала мого погляду…

― Невже ти серйозно думав, що від одного твого погляду я буду пісятися кип’ятком? ― нервово засміялася Діана.

― Ну, було б непогано, ― стиснув плечима він.

― Бовдуре ти.

― Навіть не знаю, що на таке відповісти.

― Просто змирись.

― Із тим, що я бовдур, чи з тим, що ти мене динамиш?

― Із тим, і з іншим, ― твердо відповіла Діана й відсьорбнула ковток кавового напою.

― Не можу. От просто не можу, ― розвів руками Денис.

― Ну, це вже твої проблеми, ― дратівливо відповіла вона, дивлячись ніби крізь хлопця.

Ця ситуація вже починала її підбішувати. Денис це помітив:  

― Так, крихітко, щось ти сьогодні сама не своя. Цукор у каву додавала? ― Денис вихопив стакан із Діаниних рук і відсьорбнув. Він скривився. ― Зовсім здуріла?! Чого таке солодке? Цукровий діабет хочеш заробити, чи що?

― Не твоє діло! ― Діана забрала каву. Пити з цього стаканчика вона вже навряд чи наважиться: Денис же ж торкався губами до кришки. Ото вже пакосник! Ні, йому не вдасться її спантеличити. Діана надпила зі стакана, прямо дивлячись у Денисові очі, які зосереджено спостерігали за нею.

― Чомусь у мене стійке відчуття, що ти прийшла до мене вже не на жарт роздратована.