Читати книгу - "Пори року. Зникнення Зими, Ханна Трунова"

― Бінго! Ти вгадав. ― Діана злегка стукнула його по плечу. ― Хочеш приз? ― саркастично запитала вона.

― Хіба що у вигляді поцілунку, мила. ― Денис посміхнувся кутиками вуст.

― Не наглій!

― Чорт, і хто ж зумів тебе так вивести з рівноваги? Щиро заздрю цьому розумникові. От усім серцем! Хочу міцно, по-братськи, потиснути йому руку.

― Не уявляєш навіть, як сильно я також цього хочу… ― Діана закусила губу, тяжко видихаючи. Їй хотілося не просто потиснути незнайомцеві руку, а до болю її стиснути, аж так, щоб кісточки побіліли.

― І хто ж він? Розкажеш?

― Якби ж я знала… Та це й неважливо, Дене! ― запалилася знову вона.  

― Та як це «неважливо»? Я тебе такою зроду-віку не бачив… Мені дико цікаво подивитися в очі тому, кому вдалося роздраконити мою вічно спокійну Діану.

― Я не твоя, Дене! І зараз якраз ти мене й дратуєш.

― Раніше я б цьому зрадів, але наразі це мене зовсім не веселить… ― Денис ошелешено пригладив рукою своє волосся.

Діана ніяковіло захитала головою. Ця розмова зайшла в глухий кут. Їй хотілося чимшвидше заховатися в стінах школи, бо від цього трояндового аромату робиться душно, як і від пронизуючого погляду Дениса.

― Ну, ти мене побачив. Якщо це все, і тобі більше немає чого додати, я піду.

― Та почекай ти! ― Денис рішуче доторкнувся до Діаниного зап’ястка, ніби боявся, що вона візьме й втече. ― Крихітко, це ще не все. Ти мене розкусила, ― посміхнувся кутиком вуст він.

Його очі потемнішали, стали майже чорними. Діані чомусь цей погляд зовсім не припав до душі. Це очі іншого Дениса, якого вона не знала. Щось зашкрябало між її лопатками. Втім, Денисові очі знову повернулися до звичного кольору.

Він продовжив, усе ще тримаючи її за руку:

― Я не тільки хотів полюбуватися твоїм вродливим личком, крихітко. Мені потрібно тобі дещо передати. Одну дуже важливу річ.

Денис вільною рукою потягнувся до кишені штанів і дістав срібну каблучку. Діанині брови піднялися дашком.

― Зажди, ти мені хочеш пропозицію зробити, чи що?

Денис вибухнув дзвінким сміхом, одночасно відпускаючи Діану.

― Крихітко, ти чудово мене знаєш: я затятий серцеїд. Одруження не входить у мої плани.

― Рада, що ти щиро зізнаєшся у своїх гріхах, ― пробурчала вона, прикушуючи щоки. ― Що це? ― Діана кивнула на предмет у Денисових долонях.

― Каблучка, Діанко.

― Та я бачу, що не браслет, ― закотила очі вона. ― У честь чого такий подарунок? ― Денис майже ніколи нічого не дарував. Вона його зараз зовсім не розуміла.

Денис кашлянув.

― Наближаються дуже складні часи, Діано, ― таємничо промовив він.

― Ага, контрольні, екзамени, випускні…

Денис примружився. На мить запанувала мовчанка. Було чути гамір учнів за стінами оранжереї, але так рано в саму квіткову залу ніхто не заходив.

― Діано… ― Він торкнувся долонею своїх вуст. І зашепотів: ― Ти дуже особлива дівчина. Завжди нею була. Шкода, що я раніше цього не помічав.

Діана стиснула склянку кави. До чого це Денис хилить? Вона нутрощами відчувала, що в цьому свого роду компліментові є подвійний сенс: Денис казав ці слова без натяку на посмішку, із кам’яним обличчям, чого раніше за ним не помічалося. 

― Я не можу прийняти цей подарунок.

― Крихітко, ти не можеш відмовитися. Ця річ належить тобі від народження.

― І чому ж тоді вона зараз у твоїх долонях, а не в моїй скриньці з прикрасами, а?

― А це цікаве питання… Я знайшов цю каблучку чисто випадково в кабінеті свого батька. Потрібно було поперебирати всілякі папери, знаєш… І тут серед різноманітного мотлоху я знаходжу конверт із написом, гм. ― Він почухав потилицю. ― Коротше, це потрібно було передати тобі. Татусь, видно, не встиг цього самостійно зробити, сама розумієш, чому.

Батько Дениса, Віктор, безслідно зник рік тому. Жодних зачіпок, жодних натяків на те, що з ним сталося. Слідство зайшло в безвихідне становище. Справу  довелося закрити.

Денис продовжив:

― Тому я набрався наглості й взяв на себе таку відповідальність. Це твоє, Діано.

Він простягнув каблучку. Діана обережно взяла її, ніби та була небезпечним матеріалом, здатним роз’їсти шкіру. Каблучка була тоненькою, з химерними завитками у формі серця, а також із літерами «З», «В», «Л», «О».

― Що значать ці літери? ― тихо запитала Діана, проводячи по буквах великим пальцем.

Денис стиснув плечима.

― Це не моя компетенція. Є одна людина, яка понад усе бажає розкрити тобі всі секрети, ― засміявся він. У його хихотінні почулися нервові нотки. ― Одягни цю каблучку, крихітко.

― Що за людина? ― зіщулилася Діана.

Занадто багато питань виникло протягом останнього часу, а ділитися розгадками ніхто не спішив. Он, і Денис продовжує говорити загадками: