Читати книгу - "Принади життя чорної відьми, Кілі Каель"

- А хоч би й так? - з викликом кинув чоловік, нахохлившись.

- У панночки так-то чоловік є, - знизала плечима відьма, скоса спостерігаючи за його реакцією. І горгулья не змусив себе чекати.

- Любить? – коротко запитав чоловік.

- Ось ні крапельки.

- Значить, боротимуся за неї.

- Ти в якому столітті народився? Хоча, можеш не турбуватися. Боюся, твій виклик Йост не прийме.

- Він боягуз?

- Ні. Інвалід.

- Хто такий інвалід?

- Ох цей мовний бар'єр! Він рідкісна мерзота. Бив Селену до посиніння. І як тільки вона його не вггробила досі?

- Тоді я знищу його.

- Ти спізнився, - винувато посміхнулася Каліста. - Він вже каліка.

- Твоя робота?

- Засуджуєш?

- Ні. Заздрю.

- Ну, він ще живий, тож у тебе всі шанси зробити дівчину невтішною вдовою. Трохи романтики їй справді не завадить. А поки що, давай краще поговоримо про тебе. Навіщо ти тут насправді та які твої плани? Тільки цього разу без викрутасів, а то мені ще лавку відкривати, робота, знаєш, не чекає.

- Я більше не страж, - багатозначно кинув горгулья.

- Якщо ти залишиш священну землю, то станеш смертним. Впевнений, що тобі це потрібно?

- Одне людське життя коштує вічності в камені, - важко промовив чоловік, явно не збираючись більше говорити на цю тему.

- І чим же ти займешся? Де житимеш? Без грошей, друзів та правдоподібної легенди. Довгою твоє людське життя не буде.

- Тому я тут. Ти допоможеш мені.

- Ось так просто він почав висувати вимоги, - підсумувала Каліста, пирснувши.

Звичайно, вона могла допомогти, багато зусиль тут не потрібно. Та чи варта овчинка вичинки? Якби не була відьма така стара, і не зустрічай вона горгулій раніше, то погодилася б, не роздумуючи, але знання не дадуть заснути спокійно. Відьма здогадувалась, що приховує чоловік. Слабкістю горгулій була їхня нездатність виживати за межами джерела енергії, тобто священної землі. Так вже була влаштована магія: хтось її вичерпує, хтось – використовує, а горгульї нею харчувалися. Так що, швидше за все, кілька тижнів чоловік протягне, а потім, скопититься, перетворившись на камінь. І сенс тоді свій час та сили на нього витрачати?

І все ж таки, було Калісті по-дитячому цікаво, і чомусь шкода цю істоту, долею якої була вічна служба в камені, без права відчувати життя, а бути тільки його спостерігачем.

- Що ж, варто спробувати, - зітхнула відьма, зробивши вибір. – Кімнату можна зняти у трактирі Селени, і потім, до неї будеш ближче, може, що й вигорить. Щодо роботи, зайві руки зараз усім потрібні. Що ти вмієш?

Похмурий погляд говорив багато про що.

- Гаразд, згодом розберемося. Тільки історію твою треба продумати, а то люди цікаві тварюки і недурні, та й п'єдестал твій кам'яний тепер порожній - це погано і занадто помітно. Відьми можуть зацікавитися, зробити висновки і почати шукати. А повз тебе хіба що сліпий мимо пройде.

- Чому?

- Красивий як бог, - розсміялася відьма, спостерігаючи збентеження в емоційно скупої особистості. - Ти в дзеркало дивився на себе? Трохи маскування все ж таки не завадить.

Чоловік оглянув себе та рішуче кивнув.

- Роби.

Поралася відьма не більше хвилини, хоча музичного супроводу справді не вистачало. Волосся чоловікові довелося обстригти і перефарбувати - в Алоріні носили короткі стрижки, благо, на його сутність і силу це ніяк не впливало. Та й капелюх, що приховував чорні очі, був до речі. В іншому ж, горгулья від місцевого населення не відрізнявся, хіба що тіло красивіше, але тут нічого не вдієш.

- Ну що ж, із цим можна працювати. Але манерам та деяким особливостям цього суспільства тобі доведеться повчитися. З першим допоможу я, а ось у решті… розберемося з часом.

- Манерам?

- Ти досі не представився. Повинна я якось тебе називати.

- У мене немає імені. Горгульї іменами не користуються.

- Ви багато чим не користуєтеся, але все ж таки…

- Я подумаю, - похмуро, але натхненно промимрив чоловік.

- Подумай. А мене клич… Хлоя.

Розкривати своє справжнє ім'я Каліста не збиралася, ні до чого це.

Через пару годин язик у відьми колом стояв від розмов і пояснень елементарних речей, а вуха в'яли від наболілої фрази «чому». І єдине, що врятувало її – відкриття крамниці.

Повільно люди поверталися до свого звичайного життя, хоча розмови досі велися в основному про душі, що прокинулися. Але, митися ніхто не припинив, косметика так само залишалася в моді, так що покупці знову стали відвідувати лавку і займатися звичними їм справами. Ось і сьогодні відвідувачі зайшли до магазинчику.

А ввечері, закривши лавку, залишивши чоловіка наодинці з самим собою і випустивши на розвідку ворона, відьма перетворилася на стару і вирушила на міський цвинтар, де пустував п'єдестал горгульї.

Потрібно було замітати сліди і цього разу, створюючи кам'яну фігуру, вона не використовувала ілюзію. Магія і лише магія. Статуя мала бути справжньою, інакше рано чи пізно обман розкриється. І вже тоді його точно шукатимуть. А цього Калісті не хотілося. Були в неї свої плани на красеня-горгулью. Отже, уважно дивлячись на сусідній п'єдестал, вона створювала точну копію істоти, що застигла в камені. А йдучи геть, намагалася не звертати уваги на те дивне відчуття на потилиці, коли розумієш, що тобі поглядом ось-ось просвердлять дірку в черепушці. Адже знала відьма напевно, що горгулья, котрий залишилася на цвинтарі, уважно спостерігає її відхід.

Але, ігри іграми, а настав час приступати до справи. Зрештою, грошей Каліста потребувала, а їх необхідно було заробляти. Тим більше, що бідний булочник, напевно, вже досяг того ступеня розпачу, коли ціна не мала значення, аби лише проблеми позбутися.