Читати книгу - "Принади життя чорної відьми, Кілі Каель"

- Гаразд, краще сідай і розповідай про своє нудне, сіре життя. Та й навіщо насправді прийшов теж. Чи ти мене таки карати зібрався?

Чоловік насупився, явно сповнений войовничим духом справедливості, і вже був готовий до виконання благородної місії. Тож чим могло б завершитися знайомство відьми та горгульї, дізнатися просто не судилося, бо в цей момент постукали у парадні двері.

Каліста зітхнула, потираючи перенісся.

- І так щоразу, на найцікавішому місці.

- Хто це?

- Селена. Трактирниця. Її ми не кривдимо. І стосунки з'ясовуємо після. А ти поки що прикрийся. Нудист принциповий.

- Хто?

Вимучено зітхнувши й закотивши очі, вона окинула поглядом кімнату. Скатертина? Ну, та й добре. Схопивши зі столу щільний відрізок тканини, Каліста рвонула її на дві частини і випустила силу. Перетворювати – не створювати, зусиль знадобиться менше, зате ефект той самий, але для його підтримання і стійкості магія витікала постійно. Тож намагалася відьма по можливості купувати готові речі та користувалася справжніми грошима.

Начарувати ні гроші, ні коштовності в будь-якому вигляді, Каліста, на жаль, не могла, як, втім, і інші маги, чи то чорне чи біле чаклунство. Іноді виходило, звичайно, але погано, з дефектами - то колір спотворитися, то форма, та й трималося чаклунство недовго, і коли воно скінчиться, коли монета перетвориться на пилюку - передбачити було неможливо. Тож не грали відьми з такими речами – інквізицію пам'ятали всі, хто вижив. Так була влаштована сама магія - не терпіла вона розважливості і меркантильності.

В руках тепер бовталися чоловічі штани та сорочка в моді Алоріна. Не дуже химерно, щоб не привертати увагу, зате якість - відмінна. Ну так воно і зрозуміло, справа рук відьми.

- І не надто поспішай, а краще взагалі на очі не трапляйся, поки дамочка не піде. Бо ж замучуся тебе вигороджувати.

Здивування на гарному обличчі Каліста просто проігнорувала, вирішивши не морочитися. Звикне, розбереться та освоїться. Раз вже з кам'яного п'єдесталу хлопець спустився, то точно не просто так. І підозрювала відьма, що не для бійки він прийшов. Тому що була одна особливість у цих створінь – ніколи вони не покидали своє місце і до останнього подиху служили стражами, хоч там армагедон би тричі настав. Тому що харчувалися енергією священної землі. Їй навіть стало цікаво, у що вилляється це знайомство і чому крилата істота зараз голяка розгулює її домом.

Що ж, Калісті давно настав час завести нову тваринку, і може ця цілком зійде. Екзотично та незвичайно...

Чи може відьма його справді залишити? Час покаже. А поки…

Хитра усмішка і запах випічки, що розливався навкруги, купував люб’язність відьми кожну зустріч із Селеною.

- Сподіваюся, ти не надто зайнята. Я без запрошення і, мабуть, не вчасно, але маю найсмачніші тістечка.

- Що ти! Я завжди тобі рада, сама знаєш. І можу запропонувати дивовижний трав'яний чай до солодощів, - усміхнулася Каліста, махнувши рукою за спиною і перетворюючи воду на глечик смачного освіжаючого напою. - Тільки чомусь мені здається, що ти не просто так до мене сьогодні зазирнула.

- Звичайно, ти ж знаєш, як я люблю плітки і не можу втриматися, щоб не поділитися новинами.

Дівчата переглянулись і засміялися. Так, як би там не було, але дружелюбними та пліткарками назвати їх було справді складно, хоч і доводилося весь час усміхатися – робота зобов'язувала. З клієнтами інакше, на жаль, не можна. Їсти аж надто хочеться.

- І що ж цікавого ти почула?

- Ох, містер Браун, наш улюблений булочник, зовсім вже замучився. Який хліб смачний пече, а кренделики і булочки, адже я тільки у нього випічку і замовляла! А от учора хіба що не плакав. Завелося у нього в коморі звірятко дивне, всі запаси зерна вижрав, то розсипе, то вироби поїсть, а нещодавно зовсім знахабнів: посуд бити почав, піч псує, дітей лякає. Вже півроку це неподобство триває, а прибуток усе зменшується. Напився булочник учора до нестями.

- І що ж тут дивного, може щури завелися чи миші. Кота б йому запустити гарного.

- Та якби тут кіт допоміг. Говорив містер Браун, що невидиме це звірятко, вже думав він, що вино кріплене попалося, коли побачив літаючий посуд, та тільки дружина його не п'є, та й діти це неподобство спостерігали. Налякалися всім сімейством до остраху і живуть тепер у тітки вже другий тиждень.

- Цікаві новини, - посміхнулася Каліста, допиваючи свій чай.

- Це ще не все. Увечері з'явилися стражники. Пили як не в себе. Горе у них.

- Що ж сталося?

- Виявилося, що хтось викрав відстежуючі амулети по всьому місту і використав їх для виклику примар. Так що тепер відьмам заборонено залишати амулети та будь-які носії магії, щоб уникнути попадання їх у чужі руки. Усі думають, що у заклику померлих винна та сама чорна відьма, яка нещодавно відвідала місто.

Каліста задоволено посміхнулася, хоч і збиралася перевірити інформацію для надійності. До речі, про перестраховку: відьма згадала про кільце і дістала з кишені милу річ. Не дуже помітно, але витіювато перепліталися на ньому срібні нитки у формі метелика з білим каменем посередині.

- Ось це тобі подарунок. Особлива річ, бережи її та носи не знімаючи. Шкоди від обручки не буде, а ось користі – багато. Як тільки брехати тобі почнуть, камінь почорніє.

Обличчя Селени буквально іскрилося захопленням, жінка одразу оцінила всю красу прикраси.

- За один цей подарунок мені з тобою не розплатитись.

- Твоя допомога і прихильність набагато цінніша, - знизала плечима Каліста, проте, не заперечуючи боргу.

Поговоривши ще трохи про новини міста, задоволені жінки розпрощалися.

Горгулью відьма застала за ганебним спостеріганням із вікна.

- Підглядаєш за сусідами? Як мило! - усміхнулася Каліста, зупинившись поруч і простеживши за очима чоловіка. І хто б сумнівався. Пильний погляд був спрямований на гостю, що поверталася додому, Селену. – Невже сподобалася?