Читати книгу - "Від півночі на південь, Даніїл Овечко"

Як тільки пара прибула до дороги, то перед двома постала страшна картина. Кілька розбитих возів, застрелені ішаки і трупи селян, що мокнуть в калюжах власної крові. Зважаючи на все, їх убили нещодавно, хижаки ще не розтягли останки, а округу ще не просочив смердючий запах гнилі. Але це не змінило того факту, що у Вічі спрацював блювотний рефлекс.

Сам Венрум зліз з коня і підійшов ближче до нещасних. Він проходив повз кожного померлого зі злегка млявим кроком, а погляд все бігав з боку в бік, поки перед його носом не пролетіло вороняче перо. Воно повільно зигзагом впало прямо у калюжу темної крові.

Венрум упав навколішки і шморгаючи носом акуратно підняв пір'їнку і розглянув її з усіх боків. Воно було вимазано червоні плями крові якоїсь селянки, яка зазнала двох ріжучих поранень у спину. Чоловік щось тихо сказав і встромив подарунок ворона в свою шапку.

— Я ніколи не забуду цих жертв. Я не забуваю тих, хто помер від моєї руки. — звернувся він до Вічі, яка сіла спиною до місця події.

Та одразу, стрімко з-за пагорба вибіг озброєний загін з людей і гномів. Виглядали вони не як прості бандити. На кожному з них був синьо-зелений ваффенрок, і вони були озброєні кийками та арбалетами.

— Схопити їх живцем! — пролунав гучний жіночій голос в центрі банди і не встигли друзі схаменутися, як величезні сіті налетіли на них. Людина і ферарія відразу потрапили в пастку, а ось Ріша ще встигла ухилитися від пари спроб зловити її, але тут незнайомці дістали трубки і відкрили вогонь по звірю маленькими дротиками. За кілька хвилин рись заспокоїлася, втрачаючи сили вона впала на живіт, а потім заснула.

Також присипляючі дротики пронизали тіла і Венрума з Вічі, через що в очах швидко стало каламутніти і темніти. Останнє, що помітив чоловік, це те, що Вентус поводився на диво спокійно, коли до нього підійшли стрункі ноги на підборах.

— Невже... — усе що зміг вимовити він перед тим як поринути у сон.

На заплющені очі тиснула темрява навколишнього приміщення. У ніс ударив стійкий аромат вологи та плісняви, а десь далеко лунав уже знайомий міський гул. Але був ще якийсь звук. Незрозуміло чому, але від нього все тіло Вічі пронизував небачений раніше холод. То були ланцюги. 

Металеві ланки бились об кам'яні стіни і просвисьуючий між ними вітер змушували дівчину воістину боятися. Вона не розуміла, що такого в звуку скреготіння металу об метал, але цей дзвін... Наче її свідомість усіма силами намагалася не приймати той факт, що тіло може бути закуто в ці важкі, холодні кайдани. І тому цей звук змушував тіло рухатись. Рухатися заради волі.

Тільки в той момент, коли вона почала здогадуватися, де опинилася, її оніміле тіло поступово знову почало відчувати дотик. Холодний протяг пронизував місце, де вона лежала, руки були зв'язані мотузкою, а на очах була сильно зав'язана щільна пов'язка.

Потрібно якось зняти її. Через отруту, яка змусила ферарію знепритомніти, тіло все ще було ніби під десятком курток, плечі були наче заледенілі, а пальці відмовлялися слухатися. Все, що вона могла це тільки безпорадно кататися по підлозі і намагатися закричати. “Точно, можна спробувати покликати на допомогу. Тільки кого?” У голові відразу сплив спогад ведучого за руку Венрума. Але чому ж він? Справді, тут на південній землі Вічі чужа. Нікому нема діла до чужинця, а вірних друзів тут теж немає. Тільки цей розбійник, що вічно сам собі на думці став чимось більшим ніж просто знайомий. Хоча, який він розбійник? Він просто робив те, що міг, заради збереження якнайбільшої кількості життів. Тоді, в таборі, він відкинув усі сумніви у спробах зберегти те, заради чого так намагався, навіть ціною чужого життя. Він стояв гордо і нехай його оточували вороги, він виглядав вільним.

За цими думками дівчина навіть не відчула, як вузол пов'язки на очах став слабшати, чиїсь пальці доторкаються до її волосся, потилиці, і нарешті денне світло спіймано незвичайними очима ферарії. 

Невідомо як, але незабаром її очі знову можуть споглядати світ! Тканина спала, а замість неї відкрилася картина сірого цегляного приміщення, освітленого променями сонця через невелике вікно на задній стіні, а попереду були решітчасті двері.

— Що? Де я? — від подиву Вічі почала йорзати ногами, щоб підняти тіло, але вдарилася об щось над дівчиною.

— Гей, не ворушмсь так різко, а то вузол зовсім зав'яжеться в маленький шматочок мотузки. — зверху пролунав знайомий високий голос.

— Венруме, це ти? — з надією вигукнула Вічі.

— Звичайно я, кого ж ще зловили разом із тобою? — після його слів перед очима у дівчини спалахом мигнуло зображення розгромленого каравану. Ворони, що кружляли, їх каркання, звук плоті яку виривали дзьоби цих птахів, плескачі по калюжах крові лапи лунали луною у вухах дівчини, від чого вона почала впадати в паніку. Серце забилося частіше, дихання збилося, а в очах усе попливло.

— Гей, ау. Все добре? Ми в безпеці! — раптом, рука людини впала їй на плече і потрясла дівчину, а другою рукою Венрум клацав пальцями перед очима, щоб привести її до тями, що спрацювало.

— Ага... Так, вибач, я... Де ми зараз? І як ми опинилися тут? — Вічі оглянула себе, а потім подивилася на людину.

— О, це легко, в'язниця міста Альфіціан, до ваших послуг. — чоловік підвівся і театрально розпахнувши руки вказав на приміщення. — Нас упіймали імперські мисливці за головами! Тому що я – відомий злочинець. Але прошу не поспішати з висновками, нас залишили живими, бо я не простий злочинець! Я... Та байдуже... — опимистичне обличчя розбійника перестало сяяти. В очі одразу кинулась пов'язка на ліве око, його шапки немає на голові, як і добрих чобіт із срібними шпорами. Звернувши на це увагу, Вічі зрозуміла, що теж боса. Але спочатку її цікавило інше.

— Що з тобою сталось у минулому? Чому ти завжди губишся, коли згадуєш дні до твоєї банди?

— Як би я не хотів забути минуле життя, але воно мене знову дістає. Не скажу, що то було справжнє пекло, багато приємних моментів теж було… Скоро дізнаєшся, якщо мені не здавалося в очах від тієї отрути.