Читати книгу - "Дівчинка, яка вижила, Вікторія Ван"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Він зробив паузу, а його погляд зупинився на мені. Я знала, що це погляд не випадковий. Здається, професор Снейп уже вирішив, що він відчуває щодо Гаррі Поттера — і це не були добрі почуття. Можливо, його дратувала сама моя присутність у класі, моє ім'я, моя історія. Але найгірше було те, що він вбачав у мені не лише потенційного учня, а й ту саму дитину, яку всі асоціювали з великою магічною битвою, навіть не знаючи, ким я насправді була.
"Поттер," — різко сказав він, вириваючи мене з думок. "Чи можемо ми очікувати, що ви покажете такий самий талант у зіллєварінні, як і у ваших, здавалося б, видатних досягненнях?"
У класі запанувала напружена тиша. Я відчула на собі погляди всіх учнів. Деякі були зацікавленими, інші — ворожими або просто насмішливими. Рон нервово смикнувся поруч зі мною, а Герміона здавалася незворушною, хоча я знала, що її увага зараз прикута до моєї відповіді.
Я зустріла погляд Снейпа і відповіла якомога спокійніше: "Я тут, щоб навчатися, професоре."
В його очах блиснув холодний вогник, і він на мить стиснув губи, ніби не задоволений моєю відповіддю.
"Навчатися," — повторив він тихо. "Гаразд, Поттер. Подивимося, на що ви здатні."
Ми почали виконувати перше завдання: приготувати просте зілля. Мені видалося, що завдання не настільки складне, як Снейп намагався його подати. Але напруга в класі не спадала. Рон поруч постійно бурмотів щось про те, як у нього нічого не виходить, Герміона методично й педантично виконувала кожен етап, а я намагалася сконцентруватися на власній роботі, одночасно відчуваючи на собі постійний погляд Снейпа.
Це було непросто. Незважаючи на всю мою дорослу впевненість, я відчувала, як мій розум відволікається на всі ці дрібниці — на те, як Снейп приділяє мені надмірну увагу, як інші учні час від часу кидали на мене зацікавлені погляди. Я намагалася бути невидимою, зосередитися лише на зіллі, але це ставало дедалі важче.
Нарешті, коли час вийшов, Снейп підійшов до мого столу. Він узяв у руки мій котел і нахилився, щоб уважніше роздивитися його вміст. Потім він підняв голову і подивився прямо на мене.
"Могло бути гірше," — сказав він тихо, але в його голосі не було похвали. Тільки холодний розрахунок. Мені здавалося, що він вирішив дати мені шанс, але одночасно чекав моменту, коли я помилюся.
Коли урок закінчився, я відчула полегшення. Ми вийшли з підвалу, і Рон одразу почав скаржитися на Снейпа.
"Ну, хіба це справедливо? Він просто ненавидить тебе, Гаррієт!" — сказав Рон із обуренням. "Він навіть не намагається приховати це."
"Мені здається, він просто має високі вимоги," — спокійно сказала Герміона, хоча було видно, що й вона не в захваті від Снейпа. "Але він дійсно несправедливий до тебе, Гаррієт. Ти добре впоралася."
Їхня підтримка була важливою, але всередині я відчувала зовсім інше. Я розуміла, що Снейп не просто викладач, який прагне дисципліни. У його ставленні до мене було щось особисте, щось глибше, і я не знала, звідки це йде. Можливо, це було пов’язано з моєю сім'єю, з моїм минулим. Або, можливо, він просто відчував у мені щось інше, щось, що відрізняло мене від решти учнів.
Це був тільки початок. Попереду в нас було ще багато уроків, багато випробувань. І я знала, що зі Снейпом все буде лише складніше. Але найважче для мене було не його холодне ставлення — а те, як я сприйматиму себе в цьому світі, де всі дивляться на мене як на легенду, тоді як я все ще намагаюся зрозуміти, хто я насправді.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дівчинка, яка вижила, Вікторія Ван», після закриття браузера.