Читати книгу - "Данелія , Таміла Калас"

Коли Віктор під'їхав до їхнього маєтку, біля воріт стояв незнайомий автомобіль. Данелія з насторогою розглядала дорогу автівку, намагаючись пригадати, чи не бачила її раніше.
Вона увійшла до будинку і одразу попрямувала до батькового кабінету. Звідти доносилися приглушені чоловічі голоси, двері були відчинені не повністю. Данелія різко відчинила їх.

- О! Данеліє, а ми щойно згадували про тебе, – усміхнувся батько.
Данелія розгублено зупинилася посеред кімнати. У кріслі сидів Литвак, закинувши ногу на ногу та тримаючи руки на колінах. Він чемно посміхнувся і привітався. Данелія ніяк не відреагувала на його привітання.

-  Тату, нам треба поговорити. Коли будеш вільний, скажеш, – сказала вона, намагаючись не дивитися на Литвака.

- Данеліє, зачекайте, – підвівся він. – Я вже йду. Ми з твоїм батьком майже все обговорили. А деталі можемо обговорити іншим разом.
Литвак сумно глянув на неї, але, зустрівшись з його поглядом, Данелія опустила очі.

- Данеліє, ви ображені на мене через те, що я так швидко поїхав з весілля? Мені дуже шкода, що так вийшло, але…

- А мені ні! – різко відповіла вона.

- Данеліє, що за поведінка! – обурився батько.

-  Ні, все добре, – заперечив Литвак. – Що я можу зробити, щоб ви на мене перестали злитися? Я скоро їду до Швейцарії. Ви любите шоколад? Кажуть там він найсмачніший.

- Я не приймаю подарунків від незнайомих чоловіків.

- А вам личить гнів. Ображайтеся на мене й далі. Я все одно дещо привезу на свій вибір. Краще подумайте, щоб потім не шкодувати.
Раптом Литвак усвідомив що вже давно жодна жінка не цікавила його так сильно, як ця дівчина. Примхлива, з дитячою наївністю, але водночас з сильною волею та власною думкою. Ілля відчув, що у його заклопотаній голові з'явилася ще одна турбота. Йому хотілося ще хоч раз побачити Данелію, її посмішку, почути її голос. Йому подобалося навіть те, як вона на нього злилася.
- Ага, – з хитрою усмішкою відповіла Данелія. – Тоді привезіть мені кольє з діамантами та арабського скакуна білої масті.
Литвак аж зрадів від її прохання:

-  Домовилися.

- Данеліє, ти здуріла! Вийди! – розгнівано нахмурився батько.

Данелія швидко вийшла з кабінету, після короткої перестрілки поглядами з Литваком. У неї знову всередині ніби щось спалахнуло, і серце шалено забилося.

- Ілля Олеговичу, дуже перепрошую за поведінку Данелії. Може, ви залишитеся на вечерю? – запитав Олександр.

-  Ні, на жаль, не можу, але все гаразд. Я розумію Данелію, вона просто ображена на мене. Передайте їй ще раз мої вибачення, – задоволено посміхнувся Литвак. Чоловіки потиснули руки та попрощалися.

Після всього пережитого голова гуділа, наче вулик. Данелія ледь дійшла до своєї спальні й безсило опустилася на край ліжка. Спогади про миттєву зустріч з Литваком викликали легку усмішку, але за нею одразу ж приходило сум'яття. Чи справді він приїхав лише у справах? Чи була в його очах тінь вчорашнього збентеження?
Дивно, але неприємна розмова з Павлом, його холодний тон та вимоги щодо Дунаю, на диво швидко відійшли на другий план. Литвак… його спокійний погляд, ввічливі слова – все це діяло на Данелію, мов ковток прохолодної води у спекотний день.
Незабаром повернувся Влад. Данелія з нетерпінням чекала на обіцяний кулон, але ще більше її хвилювала розмова про ферму. Вона не могла допустити, щоб її улюблений Дунай брав участь у змаганнях. Для нього це могло закінчитися травмою.
Проте Влад здавався чимось пригніченим. Його плечі були напружені, а погляд блукав десь у далечині. "Мабуть, сьогодні важкий день не лише для мене", – подумала Данелія, підійшла до нього й обережно обійняла за плечі.

-  Забрав твій кулон, – тихо сказав Влад, не дивлячись на неї.
Він вийняв з кишені куртки красиву оксамитову коробочку глибокого синього кольору й простягнув Данелії. Її серце забилося частіше в очікуванні.
З цікавістю зазирнувши всередину, Данелія здивовано застигла. Там лежали її смарагдові сережки – саме ті, які вона продала кілька днів тому. Збентежено глянувши на Влада, вона побачила в його очах лише одне – наполегливе бажання почути пояснення.
Данелія миттєво пошкодувала, що попросила саме Влада забрати той нещасливий кулон. Їй і в голову не могло прийти, що її сережки так швидко опиняться на прилавку тієї ж ювелірної крамниці.

-  А звідки вони у тебе? – спробувала Данелія зобразити здивування, хоча всередині все похололо від передчуття неприємної розмови.

-  Уявляєш, я знову їх купив. Спочатку подумав, може, це просто збіг, але власник крамниці… він упізнав тебе. Його небіж розповів йому, хто саме приніс ці сережки на продаж. Для чого ти це зробила, Данеліє? Тобі потрібні гроші?
Через велику кількість своїх прикрас Данелія зовсім забула, що ці сережки були подарунком Влада. Вагітність і справді робила її розсіяною та забудькуватою.

- Владе, я…

- Я хочу почути правду. І щоб вона звучала правдоподібно, Данеліє!
У цей момент у тоні Влада промайнула знайома твердість, яка завжди нагадувала їй його батька. Ухилитися від відповіді було неможливо, а брехати – марно. Відступати більше не було куди.

- Так, мені потрібні були гроші. П'ять тисяч євро.

- І навіщо?

- Для Кирила. Владе, він… він погрожував розповісти про мою вагітність, а я ще не готова до зайвої опіки та контролю.

- Це ж дурниці!

- А ще він сказав, – Данелія завагалася, – що може натякнути тобі… ніби дитина не від тебе.

- Данеліє, не можна вірити кожному слову твого брата. Тим більше я знаю про його залежність. Вибач, але твій брат – шулер.

-  Владе, він, напевно, справді винен ці гроші. Я просто хотіла йому допомогти. Невже зовсім нічого не можна зробити?

- Звісно, можна, Данеліє. Спробувати один раз оплатити борги твого Кирила, а потім до кінця життя виплачувати йому все більші й більші суми. Ти просто не розумієш, у що це може вилитися і наскільки це може бути небезпечним.
- Я тебе дуже прошу, Владе. Допоможімо йому хоча б один раз, будь ласка, – Данелія зробила жалібне обличчя й склала руки в благальному жесті.