Читати книгу - "2. Таємниця старого млина, Yana Letta"

Максим, Соломія, Тимко та Іван стояли біля старого млина, мов четверо слідчих, які випадково потрапили на місце, де розгадка ще й сама не зрозуміла, що вона розгадка. Всі четверо вдивлялися в дивні сліди на землі, ніби намагалися змусити їх самих заговорити.

Навколо панувала тиша.

Занадто густа.

Десь далеко, на околиці села, гавкала собака — рівно і настирливо, як хтось, хто намагається попередити, але не має слів.

Вітер легенько гойдав бур’яни, що росли довкола млина — високі, сухі, з тонкими стеблами, які шурхотіли між собою, як старі сторінки в забутій книзі. Але цей звук не заспокоював. Він лише підкреслював дивне, натягнуте мов струна, відчуття небезпеки.

Ненормальна тиша.

Така, яка настає перед чимось.

Перед дощем, грозою... або чимось гіршим.

— Ну, і що тепер? — прошепотів Іван. Голос його був тонким, як павутинка — боявся порушити щось невидиме.

— Дивимося далі, — відповів Максим, настільки спокійно, наскільки йому дозволяло власне серцебиття.

Він зробив крок уперед, тримаючи рівновагу, мов канатоходець. Пильний, уважний, мов кіт перед стрибком. Він ще раз уважно глянув на сліди. Вони були надто чіткі, надто свіжі. Немов хтось не просто пройшов — а залишив їх спеціально.

Сліди йшли від дверей млина — старих, скрипучих, які досі трималися на одній з петель — до поля. Мов вузький маршрут, що вів у нікуди. Або в "кудись", яке краще не знаходити.

— Наче щось вийшло… — почав Тимко, але не договорив.

— І пішло в невідомому напрямку, — докінчив Максим.

Соломія тихо гортала блокнот. Її рука завмерла над сторінкою. Вона подивилася на млин. А тоді — на сліди.

— Чекай, — прошепотіла вона. — А якщо воно вийшло не вчора?

— Тобто? — запитав Іван.

— А якщо воно виходить не вперше?

Усі разом знову поглянули на двері млина.

Вони були прочинені.

Неначе хтось стояв усередині й, причаївшись, спостерігав.

І ще одне: запах.

Тепер вони це відчули.

Непевний, гнилуватий, вологий — ніби стара криниця після дощу. Але не вода.

Щось інше.

Максим стиснув кулаки.

— Заходимо.

І не чекаючи відповіді, зробив перший крок до млина.