Читати книгу - "Лабіринт біля моря"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Релігійні церемонії критян, — судячи зі збережених на гемах, вазах і перснях із печатками переказів, — мали б бути видовищем, від якого перехоплювало дух. Мабуть, вони починалися від акту очищення, після чого відбувалося криваве жертвоприношення з козлів, овець і биків (на великих урочистостях убивали до дев’яти биків), і ці жертвоприношення є частою темою мінойського мистецтва. Відтак відбувалися учти. Все закінчувалося великою барвистою процесією, багатою на танці, музику й клуботання димів із кадильниць, які викликали екстаз і вабили на землю божества та їхніх демонів.
Культовими урочистостями керували не жерці, а жриці, що зрозуміло в релігії, яка головним божеством свого Пантеону вчинила Велику Матір. На критських стінописах їх можна легко впізнати завдяки характерному одягові: вони носили відкриті на грудях ліфи, довгі шкіряні спідниці чи сукні до кісточок і тіари на головах. Жерці з’явилися пізно, і їхня роль (за винятком, звісно, короля — великого жерця святого Бика) здається незначною.
Отож, релігія мінойців є загадковим лісом запитань. Ми не здатні з’ясувати, якою мірою вона була оригінальним витвором духу критян, а якою мірою зазнала впливу інших релігій. Ми припускаємо, що існували зв’язки між єгипетським Апісом і Міносом та азіатськими культами родючості й Великою Матір’ю критян, але природа цих зв’язків неясна.
Грецький історик часів Юлія Цезаря Діодор пише: «Критяни кажуть, що шана, яку вони віддають богам, жертвоприношення, втаємничення, містерії є винаходом мешканців Криту, а інші народи запозичили їх від них». Ця фраза, сказана через кільканадцять століть після занепаду мінойської культури, гідна того, щоб над нею замислитися.
Греки багато чим завдячують релігії мінойців. Саме на Криті народилася легенда Зевса, який довгі віки панував на Олімпі. І дуже правдоподібно, що культ Деметри, її бестіарій, аграрна літургія та священні ігрища прибули на грецький континент просто з краю Міноса.
VIПізніше прийшли страшні землетруси й потопи, і настав один день і одна ніч жахлива…
Платон, «Тімей»Посередині шляху між Тірою і Тірасією раптом виринув вогонь із моря і горів упродовж чотирьох днів, так, що море навколо палало й кипіло.
Страбон, «Географія»Посередині невеликого майдану Веніцелоу є венеціанський колодязь Моросіні, навколо ресторани й кав’ярні — улюблені місця вечірніх зустрічей. Я зазвичай тут вечеряв і міркував про катастрофу. Адже ніщо більшою мірою не сприяє роздумам про кінець світу, ніж погожа серпнева ніч, сповнене спокійних зірок небо і метушня навколо вечері. Катаклізм із певністю стався раптово — мов у вірші Мілоша — без пророцтв і небесних знаків.
Я зауважив (і це мене трохи непокоїть), що коли міркую про історію давніх цивілізацій, мене більше цікавить запитання, якою була причина їхньої смерті, ніж усі проблеми, що стосуються їхнього життя, блиску й могутності. Діється так, либонь, тому, виправдовував я своє захоплення катастрофами, що чинники, які зумовлюють феномен розвитку, можна пояснити раціонально: зручне географічне розташування, соціальна рівновага, мудрість монархів і політиків. Натомість у зникненні з мапи світу держав і народів міститься елемент таємниці долі, і розум природним чином схиляється до пошуку єдиної причини, первородного гріха цивілізації, вирішального моменту, коли над несвідомим і зарозумілим людом бог підніс руку, щоб ударити блискавкою.
Учені загалом погоджуються щодо приблизної дати несподіваного падіння мінойської культури, натомість не надто погоджуються навзаєм щодо причин. Одні гадають, що край мінойській могутності поклала внутрішня революція — теза щонайменше ризикована, позаяк ми небагато знаємо про суспільство античного Криту. Інші вбачають причину катастрофи в навалі ахейців. Натомість, найбільш правдоподібною видається теорія, яка пояснює зникнення цієї цивілізації потужною сейсмічною катастрофою, поєднаною з повінню та пожежею.
Сталося це раптом. До порту саме заходив корабель із опущеними парусами, селянин завертав плуг, мати колисала дитину, Мінос дискутував із радниками над складною торговельною угодою, а палацовий слуга видирався на щоглу, щоб встромити там вінок із квітів напередодні близького свята. Тоді це і трапилося.
Під час розкопок Еванс відкрив очевидні сліди руйнувань, зумовлених землетрусом. Кілька палацових приміщень були «розбомблені» великими блоками каміння, яке сейсмічна сила принесла з далекої частини палацу. Зрештою, сам відкривач пережив у Кносі 26.VI.1926 року серію поштовхів, що мало свій вплив на його пізніші припущення і висновки. Здавна намагалися окреслити приблизні розміри катастрофи й визначити напрямок, звідки прийшла смерть.
За сто кілометрів на північ від Криту міститься острів Санторін, який також називають Фера або Тіра. У давнину він називався Калісто, себто Прекрасна, хоча сьогодні з певністю не належить до найпривабливіших островів архіпелагу Кіклад. Він невеликий, його поверхня становить близько 75 км2 і має особливу форму повернутої літери С, опуклим боком розвернутої на Схід. З висоти пташиного польоту острів виглядає мов кинута в море щелепа допотопної потвори. На захід від Тіри, на відстані 2 кілометрів, розташовані два менші острови — Тірасія та Аспронісія. Цей невеличкий архіпелаг має виразні обриси кола, і неважко здогадатися, що він є краями давнього вулкану. Зрештою, про це свідчить геологічна будова. Вулканічні скелі синьо-чорного кольору виростають із моря неприступною стіною. Місячний краєвид острова міняється лише у східній частині — на зелений сад південних дерев і винниць.
Активність вулкану Санторін добре відома завдяки повідомленням грецького географа Страбона, який із епічною силою описав ґвалтовний вибух у 198 році до Р.Х. Катастрофа охопила Кіклади, Евбею, Фінікію та Сирію, а місто Сідон було знищене майже на дві третини. «Серед вогню випірнув острів розжарений […] так, ніби витягнуто його було підоймою». Острів
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лабіринт біля моря», після закриття браузера.