Читати книгу - "Приборкання норовливої, Вільям Шекспір"

неї звихнута, і спина провисла, а сідло старе, міллю побите, і стремена розпаровані, і вудила погнуті, і гнуздечка з овечої шкіри порвана та позв’язувана вузлами, бо за неї доводиться раз у раз смикати, щоб шкапа не спотикалась, і попруга шість разів сточена, а підхвістя від дамського сідла, оксамитом укрите, і дві перші літери даминого імені гарно вицяцькувані на ньому мідними цвяшками, а позшиване валом.

 

Баптіста

А хто ж із ним?

 

Бйонделло

Та хто ж, пане,- його лакей, вичепурений так самісінько, як і шкапа: на одній нозі лляна панчоха, на другій - сукняна камаша, підв’язана одна червоною крайкою, друга синьою, а на голові старий капелюх, і на ньому замість пір’їни щось накручене з сорока стрічок - одне слово, опудало, городнє опудало, та й годі, а не слуга порядного пана.

 

Траньйо

Ну, певно, це якась шалена примха,

Хоча він часто носить скромну одіж.

 

Баптіста

Та вже нехай там як, а він іде.

 

Бйонделло

Е ні, пане, він не йде!

 

Баптіста

Хіба ти не казав, що він іде?

 

Бйонделло

Хто? Петруччо йде?

 

Баптіста

Атож, що Петруччо йде.

 

Бйонделло

Ні, пане, я сказав, що він їде - верхи на коняці.

 

Баптіста

Чи не все одно?

 

Бйонделло

Тож-бо й воно,

Що не одно!

Як ти не кинь,

А чоловік і кінь -

Це більше ніж одно є,

Хоча й не двоє.

 

Входять Петруччо і Грумйо.

 

Петруччо

Де ж наше пишне панство? Хто є в домі?

 

Баптіста

От гарно, що приїхали.

 

Петруччо

Та сам я

Негарний, правда?

 

Баптіста

Ну, принаймні точний.

 

Траньйо

От тільки вбратись ви могли б у краще.

 

Петруччо

І в кращому б я поспішав так само.

Та де ж це Кет! Чарівна молода!

Як батько мій? Чом супитесь, панове?

На мене ваше славне товариство

Так витріщається, мов на комету,

На диво дивовижне, на знамення.

 

Баптіста

Адже сьогодні, пане, день весілля,

Було нам сумно, що немає вас,

Ще більш - тепер, бо ви в такій подобі.

Фе! Геть це дрантя, недостойне вас,

Урочого нам свята не поганьте.

 

Траньйо

Та розкажіть, яке поважне діло

Вам не дало раніше повернутись

І змусило вас вирядитись так.

 

Петруччо

Розказувати довго, слухать нудно:

Вернувся я, дотримав слова - й квит,

Хоч, може, й справді трошечки невлад.

Хай на дозвіллі поясню колись.

Та де ж це Кет? Давно її не бачив!

Уже не рано, нам пора до церкви.

 

Траньйо

Не йдіть до неї в цих ганебних лахах,

Ходім до мене та перевдягніться.

 

Петруччо

Ні, ні, нізащо, я піду, як є.

 

Баптіста

Але ж вінчатись будете не так?

 

Петруччо

Чому! Адже вона бере мене,

А не мою одежу. От якби

Усе те, що потрачу я на неї,

Я обновляти міг, як це лахміття,

Було б то для обох велике щастя!

Та що це я базікаю, мов дурень,

А не біжу вітати молоду,

Свої права цілунком закріпить!

(Виходить. За ним - Грумйо)

 

Траньйо

Неспроста, мабуть, він убрався так.

Одначе треба вмовити його,

Щоб перевдягсь, коли до церкви йтиме.

 

Баптіста

Піду побачу, що там вийде в них.

(Виходить. За ним - Гремйо і Бйонделло)

 

Траньйо

Що ж, пане, до кохання треба нам

Додати згоду батька, а для цього

Когось потрібно підшукать. Кого -

То байдуже. Його ми навчимо,

Нехай зіграє роль Вінченцо з Пізи

І все, що я наобіцяв Баптісті,

Підтвердить. Отоді надія ваша

Здійсниться, й ви свою кохану Б’янку

Без перешкод поведете до шлюбу.

 

Люченцо

Якби ж отой музика, мій колега,

За кожним кроком Б’янчиним не стежив,

То з нею повінчався б я таємно,

А потім - хай весь світ нам каже «ні»,

Уже свого не випущу я з рук.

 

Траньйо

Нам треба пильно стежити за всім

І виглядати слушної нагоди.

Перехитруємо старого Гремйо,

І батька невсипущого - Мінолу,

Й закоханого музиканта Ліччо,

Все для мого хазяїна Люченцо.

 

Входить Гремйо.

 

Синьйоре Гремйо, ви уже із церкви?

 

Гремйо

Утік я звідти, мов школяр із школи.

 

Траньйо

А молодий із молодою йдуть?

 

Гремйо

Хто? Молодий? О, молодий, та ранній!

Ну, молода із ним скуштує перцю!

 

Траньйо

Клятіший, ніж вона? Не може бути!

 

Гремйо

О, то чортяка, справжній дідьчий син.

 

Траньйо

Але й вона - чортиця, дідьча доня.

 

Гремйо

Ягня, дитя, голубка проти нього.

Священик запитав його, чи він

Її узяти за дружину хоче,

А він як крикне: «Хочу, грім побий!»

Священик з ляку книгу упустив

І нахилився, щоб її підняти,

Так той шаленець стусонув його,

Аж сторчака звалився бідний дід,

А він кричить: «Не лапай, де не слід!»

 

Траньйо

А що ж на те сказала молода?

 

Гремйо

Вона лише трусилася, бо він

Ногами тупав і кричав, неначе

Священик одурить його хотів.

Ну, а коли скінчився весь обряд,-

Гукнув вина. 47 «Ну, будьмо!» - заволав,

Мов у гурті матросів після бурі

На палубі пиячив,