Читати книгу - "Життя за життям, Кейт Аткінсон"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Сорт називається «Луїз Одьє», — сказала вона, — якщо вам цікаво.
Тепер у них був інший пес — вертляве чорне цуценя, суміш хорта і коллі. Звали її Тріксі, але краще б назвали Шкодою, бо Сильвія весь час зі сміхом повторювала: «А ось і наша Шкода». Памела якось побачила, як місіс Ґловер дала Тріксі влучного копняка, і Сильвія «з нею поговорила». Бріджит не взяла Тріксі до місіс Доддс, бо сказала, що та домашніх тварин не любить.
— Вона в собак не вірить, — сказала Бріджит.
— Собаки — не об’єкт віри, — сказала Сильвія.
Кларенс зустрів їх при воротях. До самого маєтку треба було йти ще кілька миль довгою в’язовою алеєю. Донти жили там уже кількасот років, час від часу навідуючись у село на свята, ярмарки чи Різдво. Капличка у них була своя, тож у церкві їх не бачили, хоча останнім часом їх не бачили взагалі: Донти втратили на війні трьох синів одного за одним і зреклися світу.
Не витріщатися на бляшане Кларенсове лице було понад їхні сили («взагалі-то це не бляха, а оцинкована мідь», — виправив він). Вони жили зі страхом, що якось він зніме маску. Він її знімає на ніч? Якщо Бріджит вийде за нього заміж, то побачить жах під маскою? Якось вони підслухали, як Бріджит каже місіс Ґловер:
— Річ не в тому, що під маскою, а в тому, чого під нею немає.
Місіс Доддс (Бріджит називала її «стара матінка Доддс», як героїню дитячого віршика) зробила дорослим чай — «ріденький, як ягняча водичка», доповіла пізніше Бріджит. Бріджит любила чай «такий міцний, щоб ложка стояла». Ані Памела, ані Урсула не знали, що то за ягняча вода, але звучало мило. Місіс Доддс начерпала їм ще теплого жирного молока із великого емальованого глека — щойно з-під корови. Урсулу від нього аж вернуло.
— Багатійка на всю губу, — просичала місіс Доддс Кларенсу, коли їй вручили варення й букет, на що він із докором і притиском сказав:
— Мамо.
Місіс Доддс передала квіти Бріджит, яка так і стояла з букетом, мов наречена, доки старша жінка не сказала:
— У воду постав, дурненька.
*
— Пирога хочете? — спитала Кларенсова мати й почала роздавати їм тоненькі скибочки імбирного пирога, вогкого, як її котедж. — Приємно діток бачити.
Вона розглядала Тедді як чудернацьку тваринку, але він був хлопчик рішучий, і від молока й пирога його ніщо не могло відвернути. Він наїв молочні вусики, і Памела витерла їх своєю хустинкою. Урсула підозрювала, що насправді місіс Доддс геть не рада діток бачити, ба більше, припускала, що в думці про діток та цілком сходиться з місіс Ґловер. Звісно, як не рахувати Тедді. Тедді любили всі. Навіть Моріс, бодай час від часу.
Щоб подивитися на перстеника, який тепер прикрашав руку Бріджит, місіс Доддс сіпнула на себе її палець, ніби витягнула кістку з курячого кістяка.
— Розкіш яка, — сказала вона, — рубіни та діаманти.
— Та яке там, — буркнула Бріджит на свій захист. — Просто біжутерія.
Дівчата кинулися помагати Бріджит мити чашки, лишивши Тедді на ласку місіс Доддс. У великій кам’яній мийниці замість крана був насос. Бріджит розповідала, що в її дитинстві «у графстві Кілкенні» по воду ходили до криниці. Вона поставила букет у банку від мармеладу й лишила на дерев’яній дошці, де сохнув посуд. Коли начиння витерли старим тонким рушником (звісно, вогким), Кларенс запропонував сходити до маєтку, подивитися на сад у мурах.
— Не ходив би ти туди, синку, — сказала місіс Доддс. — Тільки рани ятриш.
*
Вони зайшли до саду через старі дерев’яні двері у мурі. Двері спершу не піддавалися, Бріджит зойкнула, коли Кларенс підважив їх плечем. Урсула чекала на щось чудесне — водограї, тераси, скульптури, тінисті стежки та клумби, скільки сягає око — проте перед ними простягався зарослий ожиною та будяками пустир.
— Ага, чим тобі не джунглі, — сказав Кларенс. — Тут до війни вирощували свої овочі, у маєтку трудилося дванадцять садівників.
У саду буяли тільки троянди, що вилися мурами, й обважнілі плодами фруктові дерева. Сливи гнили просто на вітті. Навколо збуджено дзижчали оси.
— Цього року врожай не збирали, — пояснив Кларенс. — Три сини в них було, і всі к бісу полягли на війні. Мабуть, їм тепер не до сливових пирогів.
— Не лайся, — сказала Бріджит.
У теплиці потріскалися майже всі шиби, усередині стояли зів’ялі персики й абрикоси.
— Усе псу під хвіст, — сказав Кларенс.
Бріджит знову його зацитькала, точнісінько як Сильвія:
— Перед дітьми не лайся.
— Усе псу під хвіст, — Кларенс на неї не зважав. — До сліз гірко.
— То влаштуйся знову в маєток, — сказала Бріджит. — Тебе радо приймуть. Працювати ти можеш і з... — вона завагалася і вказала десь у напрямку Кларенсового обличчя.
— Не треба мені ця робота, — грубо буркнув він. — Не буду я більше гнути спину перед багатіями. Я за садом скучив, а не за цим життям. Сад був — краса і сила.
— Ми заведемо свій садочок. Чи грядочку.
Бріджит, здається, тільки те й робила, що підбадьорювала Кларенса. Мабуть, до шлюбу готується, — вирішила Урсула.
— І то правда, — сказав Кларенс таким тоном, ніби ця перспектива його геть не тішила.
Він підняв кисличку, що впала, не достигнувши, і що є сили пожбурив удалечінь, ніби грав у крикет. Вона приземлилася на теплицю й розтрощила одну з небагатьох зацілілих шиб.
— От гівно, — сказав Кларенс.
Бріджит замахала на нього руками і просичала:
— Діти ж.
(— Краса і сила, — тоном поціновувача протягнула Памела, коли вони вмивалися перед сном замашним бруском карболового мила. — Кларенс у нас поет).
Коли вони попленталися додому, Урсулі в носі стояв запах чини, яку лишили на кухні в місіс Доддс. Шкода лишати квіти там, де їх не цінують. Тим часом Урсула встигла й собі забути про святкування дня народження і здивувалася майже так само, як Тедді, коли вони вернулися додому і побачили, що вітальню прикрашено прапорцями та гірляндами. Усміхнена Сильвія піднесла малому загорнутий подарунок, у якому безпомильно вгадувався літачок.
— Сюрприз, — сказала вона.
11 листопада 1918 року
Така журлива пора, — сказала Сильвія у простір.
Землю товстим
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Життя за життям, Кейт Аткінсон», після закриття браузера.