Читати книгу - "Життя за життям, Кейт Аткінсон"

На десерт був пудинг із заварним кремом і варенням з малини, зібраної того літа. Минуле літо видавалося Сильвії далеким сном.

— Мертве немовля, — сказав Моріс із мерзенною легковажністю, яку закрита школа тільки культивувала. Він напхав пудингом рота і додав: — Так у школі називають пудинг із джемом.

— Манери, Морісе, — попередила Сильвія. — Прошу, не говори такої гидоти.

— Мертве немовля? — перепитала Урсула, опустила ложку і з жахом зиркнула на тарілку.

— Німці їх їдять, — похмуро сказала Памела.

— Що, пудинги? — здивувалася Урсула. Та ж усі їдять пудинги, навіть ворог!

— Ні, немовлят, — відповіла Памела. — Але тільки в Бельгії.

*

Сильвія придивилася до пудинга, на якому проступила криваво-червона пляма варення, і здригнулася. Вранці вона стала свідком того, як місіс Ґловер скрутила бідолашній старій Генрієтті шию, перегнувши через ручку мітли — птаху страчено з байдужістю ката на службі. Мабуть, таке зараз життя, — подумала Сильвія.

— Іде війна, — сказала місіс Ґловер, — бридитися не випадає.

Та Памела не полишала цієї теми.

— То що, мамо? — тихо спитала вона. — Це Генрієтта?

— Ні, люба, слово честі — не Генрієтта.

У задні двері наполегливо постукали, що порятувало від продовження розмови. Усі випросталися і завмерли, втупившись один у одного, ніби їх піймали на гарячому. Урсула не розуміла, чому.

— Тільки б не погані новини, — прошепотіла Сильвія.

Але це були таки вони. За кілька секунд із кухні долинув розпачливий крик. Старий шкарбань Сем Веллінґтон загинув.

— Страшна війна, — пробурмотіла Сильвія.

*

Памела віддала Урсулі рештки чотириниткової бежевої пряжі, а Урсула пообіцяла, що королева Соланж на знак вдячності за порятунок вшанує Памелу в’язаною підставочкою під чашку.

Лягаючи спати тієї ночі, вони поставили пліч-о-пліч на тумбочці біля ліжка даму в криноліні й королеву Соланж, що мужньо пережили зустріч із ворогом.

Перемир’я

Червень 1918 року

День народження Тедді. Він народився під знаком рака. Знак загадковий, — сказала Сильвія, хоч і вважала такі речі «нісенітницею».

— Усі люди вашого знаку так вважають, — сказала Бріджит, може, пожартувала.

Сильвія і місіс Ґловер готували «сюрприз», невеличке свято. Сильвія любила всіх своїх дітей — ну, може, Моріса трохи менше, ніж інших, — але Тедді був її мазунчиком.

Тедді навіть не знав, що наближається його день народження, бо всім кілька днів тому суворо заборонили про це згадувати. Урсула доти навіть не уявляла, як тяжко зберігати таємницю. А Сильвія закатала рукави й наказала старшим погуляти з іменинником, доки вона все підготує. Памела нила, що їй такі сюрпризи ніхто не влаштовує, на що Сильвія відказала:

— Влаштовували, влаштовували, ти просто забула.

Справді? Памела насупилася від неможливості знання. Урсула поняття не мала, чи влаштовували їй свято-сюрприз — чи, як на те пішло, просто свято без сюрпризів. Для неї минуле було лабіринтом, а не прямою лінією, як у Памели.

Бріджит сказала:

— Нумо, ходімо на прогулянку.

— І варення для місіс Доддс захопіть, — докинула Сильвія.

Учора Сильвія закатала рукави, пов’язала на голову шаль і цілий день помагала місіс Ґловер варити у мідних каструлях варення із домашньої малини й цукру, який відкладали з пайка.

— Як на заводі амуніції, — сказала Сильвія, черпаючи закипіле варення у ряд скляних слоїків.

— Нічого подібного, — буркнула собі під ніс місіс Ґловер.

Урожаї того року були рекордні, а Сильвія начиталася книжок із садівництва й оголосила себе вправною садівницею. Місіс Ґловер похмуро заявила, що ягоди — це ще квіточки, і взагалі, Сильвія ще до цвітної капусти не бралася. Для тяжкої роботи в саду Сильвія найняла Кларенса Доддса, який колись приятелював зі старим шкарбанем Семом Веллінґтоном.

До війни Кларенс був помічником садівника у маєтку. З армії його відпустили за інвалідністю, половину лиця закривала маска. Він сказав, що шукає роботу в бакалії.

Урсула вперше з ним перестрілася, коли він саме копав грядку під моркву. Коли він повернувся і вона вперше побачила його лице, то неґречно зойкнула. На масці було намальоване широко розплющене блакитне око в тон до справжнього.

— Навіть коні лякаються, — сказав він і всміхнувся.

І краще б не всміхався, бо рот маска не закривала. Губи в нього були покручені, химерні, ніби про них узагалі забули і нашвидкуруч пришили допіру після народження.

— Мені ще пощастило, — сповістив він їй. — Артилерія — вона така.

Як на Урсулину думку, то щастям це назвати складно.

Не встигло морквяне пір’я вибитися із землі, як Бріджит почала гуляти з Кларенсом. Не встигла Сильвія викопати картоплю, як Бріджит і Кларенс заручилися. Кларенс не міг собі дозволити купити обручку, тож Сильвія віддала Бріджит перстеник, який у неї «завалявся» — вона, мовляв, його давно не носить.

— Це просто копійчана біжутерія, — сказала вона, хоча насправді Г’ю купив перстеника на Нью-Бонд-стрит, коли народилася Памела, а на гроші він ніколи не скупився.

Фотографія Сема Веллінґтона рушила у заслання до старої дерев’яної скрині в сараї.

— Не можу ж я її тримати над ліжком? — бідкалася Бріджит. — І викинути не можу.

— Поховай, — запропонувала місіс Ґловер, від чого Бріджит взяли дрижаки. — Як чорна магія.

*

Вони рушили до місіс Додде, навантажені варенням і чудесним букетом бордової чини, якою Сильвія пишалася, бо сама виростила:

— Якщо місіс Доддс запитає, скажи, що цей сорт називається «Сенатор».

— Та нічого вона не спитає, — відмахнулася Бріджит.

Моріс, звісно, із ними не пішов. Він одразу після сніданку спакував собі перекус, закинув у рюкзак, скочив на велосипед і зник — тепер до вечора десь ошиватиметься із друзями. Урсула та Памела мало цікавилися життям Моріса, а він геть не цікавився їхнім. Тедді — той був інший, ласкавий і вірний, як цуцик, і балували його так само.

За словами Сильвії, Кларенсову матір найняли в Еттрінґем-голл на «напівфеодальній основі»: вона й жила у тісному старому котеджику при маєтку, де завжди тхнуло застоялою водою і мокрим тиньком. На вогкій стелі тиньк пішов бубонами, як від чуми. Їхній Боцман минулого року помер від чумки, і його поховали