Читати книгу - "Христина, дівчина-король, Мішель Марк Бушар"

замисли інші!» — ти так казала! «Народ шахтарів, лісорубів, селян!» Народ недоумків! Добре, що вони в тебе є, ці недоумки, щоб платити за твої примхи й утримувати цілий двір паразитів! «Мій народ, у нього нема ні слів, ні ідей!» Це поталанило, що в нього немає слів, у твого народу, бо я не знаю, що б він сказав про все, що тут відбувається. Поки тебе трусить, поки тебе долають переживання, ти годуєш свій народ обіцянками й утопіями. Ти любила його колись. Ти ж пам’ятаєш про все, чого ти для нього бажала? Усі твої задуми, які могли б зробити його кращим? Спільна мрія. А зараз, ти не любиш нікого, окрім себе. А я, начальник недоумків, я кохаю лише тебе. (Пауза. Раптом ніжно.) Йди до мене, я втішу тебе. Йди! Моя дівчина-король! Моя маленька дівчинка-король! (Він обіймає Христину, його жести достойні церемонії. Вона не пручається.) Якби ти знала, скільки я пролив крові, щоб ця мить настала. Хай вона триває вічно. Нумо я порахую твоє волосся, одну волосину за одною. (Пауза.) Я кохаю тебе за твоє волосся! Я кохаю тебе за твої очі! Я кохаю тебе за твої стегна... за твої груди, за твій зад!.. Я кохаю тебе за твоє плече. (Він ніжно голубить плече Христини.) Ти як хочеш, свою матір, на шампурі чи під соусом? (Христина сміється.) Твоєму народові потрібно, щоб ти його заспокоїла. Йому потрібно, щоб ти його втішила, щоб захистила його. Твій народ, його треба запевнити, що він завжди матиме, що вкинути до живота, матиме дах над головою, зможе обіймати своїх дітей. Твій народ, йому треба, щоб ти його чула, а йому не треба було б для цього волати. Щоб ти відповідала йому, не погрожуючи кулаком. Щоб найменший серед усіх малих знав, що може розраховувати на твій захист. Твій народ, йому потрібен люблячий лідер, схожий на нього.

Заходить Еріка, сутеніє.

ЕРІКА: Пан Декарт більше не прийде. Він сказав: «Дзвонять заклично дзвони. У мене в грудях палає вогонь! Піт на моєму чолі. З мене скрапує кров. Поглянь на моє чоло, з мене крапає жовта кров. Печатка миш’яку. Мене труять. Дзвоник пролунав. Мене вбивають за гостію. Давайте скажемо, що я помер від холоду. Заради блага наших народів, заради тривалого миру, скажемо, що я помер від холоду». (Пауза.) Пан Декарт приєднався до сущих на небесах. Пан Декарт помер. (Починає йти до виходу.) Іще, ледь не забула. Насамкінець він сказав: «Це спустошення коханням!» Як наче він шукав відповідь на якесь питання.

Попереджувальний тріск із льодових підвалин. Еріка виходить. Христина кладе руку собі на серце і слухає, як воно б’ється. Чутно сильне биття серця Христини. Вона випростується.

ХРИСТИНА: Карле Ґуставе, настав час беззастережного доказу твого кохання. (Всі персонажі, крім Йогана, виходять на замерзле озеро. Христина тримається урочисто.) Від того часу, як я успадкувала корону свого батька, ще до того, як я стала достатньо дорослою, щоб розумітися на державних питаннях, ви не припиняли говорити, що я повинна обрати короля, щоб розділити з ним трон нашого королівства. Я не можу засуджувати це патріотичне почуття, породжене вашим бажанням не допустити страшної смути, яка неминуче настала б, якби Господь забрав моє життя до того, як я народила б законного спадкоємця. І тому я вирішила, будучи при здоровому глузді та добрій пам’яті, задля безпеки нашої імперії призначити мого кузена Карла Ґустава... моїм сином і, як наслідок, законним спадкоємцем корони Швеції.

КАРЛ ҐУСТАВ: Кого ти робиш з мене? Свого сина?

ХРИСТИНА: Я віддаю тобі все найдорожче, що маю.

КАРЛ ҐУСТАВ: Але ж я тебе кохаю!

ХРИСТИНА: От і дай моєму народові в тисячу разів більшу любов, ніж та, що призначалася мені. (Карл Ґустав неохоче вклоняється та стає перед нею на коліна.) Зі свого боку я відмовляюся від усіх прав на трон цієї країни. Для себе я вимагаю права поводитися так, як мені заманеться, без усякої відповідальності за мої минулі чи майбутні вчинки. (Вона зриває печатку з листа. Звук крижин, що насуваються одна на одну.) Хай живе король Карл Х!

УСІ (крім Карла Ґустава): Хай живе король Карл Х!

Христина виходить, за нею прямує весь двір, крім Акселя і Йогана.

ЙОГАН (блідий і розлючений, сорочка забризкана кров’ю, в руці кришталева склянка): Книжки! Наукові інструменти! Договори і мапи! Гобелени! Караваджо й Рафаель! Вона все забирає із собою! П’ять каравел! Двісті карет, завантажених під зав’язку! Це не вигнання, а якесь мародерство! Вона проклинає Лютера і бере з собою чверть усієї скарбниці Швеції! Достойний успіх! Вона виторговує власну свободу, при цьому користається зі сліпого кохання нюні-ведмедя. Вона стає його матір’ю! А він — її сином! І він, він стає королем! А я — я перетворююся на ніщо! Достойний успіх, батьку! Страхопуд кидає свою країну, зраджує свою віру й свого батька. Я вже бачу, як європейські розумники підшукують слова, щоб замаскувати її зраду та використати цей факт як зброю в ім’я особистої свободи. Ви чуєте дзвони? Це дзвонять у Римі, кепкують із нас. Вона не побажала віддатися чоловікові. Лесбійка їде цілувати персня наймогутнішого з чоловіків. Я бажаю папі відчути все задоволення від її товариства! Вона ще молода. Перед нею все життя, щоб напаскудити всьому християнському світові.

АКСЕЛЬ: Вона зробила Карла Ґустава королем і тим врятувала Швецію.

ЙОГАН: До біса, лесбі!

АКСЕЛЬ: Вона скористалася тією штукою, новою: свободою волі.

ЙОГАН (ламає кришталеву склянку): До біса, лесбійка!

Йоганові стає зле.

АКСЕЛЬ: Що там у тебе? Під сорочкою? Кров!

Йоган обіймає Акселя і розкриває сорочку.

ЙОГАН: Вона витяла слова прощання!

АКСЕЛЬ (читає вислів на грудях свого сина): «Сумління — єдине дзеркало, яке нікому не лестить». Допоможіть!

Звук церковного дзвона, що затихає.

Епілог 

На прозорій крижині, яка тане.

Літо 1657 року. Франція. Монастир Лані. Чутно спів черниць латиною. Христина, яка світиться від щастя, cкидає темний плащ і постає одягнута в чоловічий камзол і велюрову синю спідницю. Одна рука за спиною, щось там ховає.

ХРИСТИНА: Я така рада зустрічі з вами! Церковники зустріли мене як святу. Ви така гарна! Ці стрічки у вашому волоссі. Ця ваша манера підносити руку до шиї. У Ватикані папа дотримав своїх обіцянок. То був рік суцільного святкування. Мій вигляд і моя лайка, а ще моя зухвалість... Я швидко шокувала римську еліту. Папа сказав про мене, що я, можливо, і навернулася розумом, але точно не серцем.