Читати книгу - "Смерть за гроші, Наналі Найт"

 Вранці Жаннет прокинулася раніше за Мартіна. Він лежав поруч із нею на спині і хропів. Раніше хропіння у неї викликало огиду, але зараз вона до нього звикла. 
 Встала і знову переодяглася в чистий одяг і подивилась у дзеркало. Вся косметика розмазалася по обличчю.
 Вона пішла у ванну, щоб вмитися. Пару хвилин витирала обличчя ватним диском із міцелярною водою. Беннет ходила назад до дзеркала в іншій кімнаті, щоб подивитись знову на обличчя і поверталася назад для продовження роботи над стиранням косметики. 
-"Все ж, даремно розбила те дзеркало."-зрозуміла та.
Але їй це вдалось.
 У напівприхожій-напівкухні на підлозі лежала валіза. 
Жаннет вирішила її розібрати.
 Серед речей Мартіна, які пом'ялися, лежав трохи зім'ятий шматок паперу. Вона дістала його. То був малюнок.
 На білому аркуші були два чоловічка. Один був з цікавою чорною шевілюрою і в костюмі, все тіло було намальовано не акуратно і по-дитячому. Зверху було написано "Тато". Поруч, неподалік від чоловічка була, мабуть, дівчинка з таким же чорним волоссям. Вона була в сукні і тримала за руку-палку цього чоловічка. Над її головою було написано "Тітка Жаннет". Пара посміхалася. 
 А поряд був кривий будиночок із написом "Ательє".
Жаннет усміхнулася до цього малюнка. Перевернула листок і внизу було написано "від Тіма".
 Дівчина підійшла до холодильника та повісила на магнітик малюнок. Разом з іншими малюнками, які Сара не встигла зняти з холодильника до від'їзду до Лондона.
 Повернувшись, вона розібрала валізу і половину речей кинула на прання. Потім приготувала яєчню на сніданок, сама поснідала і залишила хлопцю на сковорідці. 
 Жаннет повернулася до спальні. Мартін також спав. На нього світило сонце з вікна і тому він насупив чоло. Їй він нагадував сплячу дитину, тільки дуже велику.
 Вона підійшла до вікна та закрила жалюзі. Світло миттєво пропало разом із похмурим чолом коханого.
 На тумбі все також лежало кільце. Прям манило собою. Жаннет взяла його в руки. Їй спало на думку віддати його.
-"Це мій шанс помститися.-думала вона.-Я повинна помститися за це пекло."
 Жаннет швидко переодяглася в толстовку та джинси, взяла улюблену сумку білого кольору.
 Взяла також кільце двома пальцями і поклала в маленьку кишеню сумки. Беннет пішла на кухню і відкрила верхню шафку. Там вона дістала картонну упаковку пластівців і з нього дістала пістолет. Поклала в сумочку і назад повернула пластівці. Закрила шафку. 
Зі спальні вийшов Мартін. Він потягнувся вгору і водночас позіхнув.
-Люба, ти куди?-спитав чоловік. 
-Я до Крейга.-відповіла спокійно та.-Мені треба віддати йому кільце.
 Мартін спохмурнів. Він виглядає кумедно в одних трусах і футболці, вдаючи серйозного чоловіка.
-Так, звідки у тебе його кільце?-спитав він.
 Жаннет спокійно подивилася йому у вічі.
-Крейг приходив учора, щоб принести суші як подарунок на свято. Мабуть, він зачепив кільце пакетом і випустив.
 Мартін замислився на мить.
-Добре, йди. Будь обережна.-сказав він, посміхаючись.
-Добре, люблю тебе.
 Беннет підійшла до нього, поцілувала і побігла до вхідних дверей, накинула куртку і залізла в кросівки. Вийшла із квартири. 
 Зачинивши двері за собою, вона попрямувала до ліфта, натиснула кнопку виклику. 
 Кабіна спускалася донизу на потрібний поверх.  Відкрився і дівчина зайшла до нього. Натиснула кнопку і ліфт спускався на перший поверх.
-"Дивно, що він мені повірив.-здивувалася вона.-Які ж мужики бувають тупими, навіть у такі моменти. Я б вже на його місці кинула себе.Тут навіть дурному підлітку зрозуміло, що його дружок не просто так прийде до його дівчини."
 Ліфт приземлився і відчинив двері. Жаннет поспішно вийшла і попрямувала на вулицю.
 Було прохолодно, дороги обсипані трохи снігом. По вулиці багато людей. Беннет не помічала їх, просто йшла до своєї мети. 
 Небагато часу пройшло, щоб дістатися до Крейга. Вставши перед дверима, вона не могла наважитися постукати. Чогось боялася. 
-"А раптом я не зможу це зробити?-схопилася думка.-Ні, ти повинна."
 Жаннет тихо постукала у двері. Ніхто не відповів, але вона чула кроки по той бік дверей. 
 Стиснула кулаки. Вона тремтіла, сама не розуміючи від чого.
-"Тут просто прохолодно."-брехала вона сама собі, знаючи, що тремтить від страху.
 Двері відчинилися. За звичкою вона підняла голову вгору, так як Крейг вище за неї. Але нагорі Жаннет нікого не побачила, тому опустила голову.
 Перед нею стояла низька, худа і бліда дівчина-студентка.  У неї під очима були великі мішки. Русяве волосся розпатлане і не доглянуте. Сама студентка була в майці та шортах.
-Слухаю.
-Ви не знаєте де Крейг?-запитала Жаннет. 
-Крейг Картер? Ви про господаря, я так розумію?- зрозуміла вона.-Він продав учора мені квартиру.
 Дівчина була шокована сказаним.
-А ви не знаєте, випадково, де він може бути?
 Студентка оглянула з ніг до голови Жаннет. 
-А вам навіщо?
-Я його колега по роботі.-відповіла спокійно Жаннет, посміхаючись.-Мені треба було дещо віддасти йому.
-Чесно, поняття не маю. Він навіть не пояснив, чому продає квартиру.-сказала та, знизуючи плечима.-Навіть, коли я сюди переїжджала, той швидко пішов звідси.
-Ага, зрозуміла.-перервала балаканину дівчина.-Дякую, більше не потурбую.
 Студентка тихо пирхнула і зачинила двері. Жаннет йшла додому.
-"Швидко він втік. Може в нього заздалегідь все було продумано?" -розмірковувала вона.
 Вдома зустрічав її Мартін за столом. Той їв яєчню, яку приготувала Жаннет. 
 Дівчина сіла на дивані.
-Віддала кільце?-запитав він.
-Ні.-сухо відповіла вона. Її обличчя було блідим.
-Знову не було вдома? Ось же бабник.
-Крейг продав свою квартиру. 
 Мартін відвернувся від трапези і здивовано подивився на свою дівчину.
-Ти жартуєш?
-Ні, мені відкрила дівчина, яка сказала, що він більше там не живе,-пояснила Беннет.
-Не вірю. Поки він сам цього не скаже, я не віритиму.
 Мартін узяв телефон зі столу і набрав Крейга.
-Абонент тимчасово не доступний.-відповіли з іншого кінця.
 Той зітхнув і вимкнувся.
-Мабуть, реально від нас пішов.-почав вірити Мартін.-Він поводився якось по-іншому, коли прийшов до тебе?
-Ні, все було як завжди.-збрехала Жаннет. 
-Добре, може потім передзвонить... сподіваюся.