Читати книгу - "Ягня з левиним серцем, Шайна Даймонд"

(Барон Домінік Клемон роздратовано дивився на важке, вкрите грозовими хмарами небо. Дощ, який почався вчора ввечері, лив майже всю ніч і припинився тільки ближче до ранку. Молодий лорд зітхнув – порив вітру скуйовдив його густе, чорне волосся. Прибравши неслухняну прядку з чола, барон похмуро рушив до стайні, збираючись глянути, як там Вихор. Сьогодні він планував запросити юну доньку генерала на прогулянку в парк, але негода змусила його відмовитися від цього задуму. Як йому не хотілося б знову побачити Лорейну, та доведеться почекати, поки травневі грози не втихомиряться. 

Як і зазвичай, кінь радісно тицьнувся мордою в його плече, ніби вітаючись. Домінік всміхнувся і потягся рукою до щітки, щоб розчесати розкішну гриву улюбленця, але в цю мить до стайні зайшов слуга Томас. Літній чоловік вклонився і спокійно повідомив)

Слуга Томас

Мій пане, до Вас леді Грей… юна: 

Щойно приїхала, чекає в кабінеті.

Лорд Домінік

(Миттю забув про Вихора і вручивши старому слузі щітку, швидко вийшов зі словами)

Лорейна? Я не чекав на неї…

(Сказати, що Домінік був здивований, але безмежно радий несподіваному візиту доньки генерала – означає не сказати нічого. Ноги самі несли його сходами до кабінету. Перед самісінькими дверима він завмер, переводячи подих і борючись з радісним передчуттям зустрічі. Відчинив… Увійшов. 

Лорейна стояла біля вікна і дивилася на похмуре небо. Сірий плащ огортав її тендітну фігурку, а довге, в’юнке коричневе волосся вільно спадало на плечі, перев’язане простенькою стрічкою… Як людині творчій і близько знайомій з мистецтвом – баронові образ дівчини здався настільки гармонійним, що замість привітання, він натхненно всміхнувся і промовив)

Лорд Домінік

Мила Лорі, хоч зараз взявся б я Вас малювати, 

Щоб кожну мить краси і ніжності – навік запам’ятати!

(Дівчина повільно повернулася і глянула на Домініка: відбиток глибокого смутку на такому юному личку змусив його серце битися в зовсім іншому ритмі – ритмі тривоги. Коли ледь чутно, одними вустами леді Грей стримано привіталася – від радості барона не лишилося і сліду. Дивлячись йому у вічі, Лорейна тремтячим голосом сказала)

Лорейна

Бароне Клемон, нам з Вами треба поговорити… 

Справа дуже серйозна, тому не слід відкладати. 

Лорд Домінік

В такому разі – прошу, сідайте, 

Я слухаю уважно, не поспішайте.

(Пропонуючи Лорейні стілець, барон намагався зберігати спокій, але його не полишала думка, що сталося щось… непоправне. У Домініка вже було погане передчуття, а смуток в очах дівчини та тремтіння в голосі безжально живили його тривогу. 

Лорейна відмовилася сісти. Набравши повні груди повітря, подумки віддала собі наказ сказати головну фразу… Найважчу, далі – все залежатиме від реакції барона. «Головна і найважча – жодних сліз!». Дивлячись баронові у вічі, дівчина чітко і надиво спокійно промовила)

Лорейна

Домініку… Я знаю про Ваші стосунки з моєю тіткою!

(Барон хотів зробити вигляд, що не розчув її слів, але – прокляття! – кожен звук і слово розбірливо долинули до його слуху. Серце вмить наповнилось таким відчаєм, що от-от, здавалось, зупиниться; душа зайшлася німим плачем. Насилу перевівши подих, Домінік Клемон зробив перше, що спало йому на гадку: кинувся до засмученої дівчини і міцно стиснув її долоні в своїх руках, не даючи відвести погляд від свого обличчя. Шепотів відчайдушно-перелякано)

Лорд Домінік

Дозволь пояснити… Я не хотів так!..

Тобто, пробач!.. Дозволь мені…

Лорейна

Відпустіть, бароне, мені боляче…

(Відтінок страху в голосі Лорейни привів Домініка до тями – він відпустив її і відступив: дивився пригнічено і безпорадно, важко дихаючи. Що ж стосується самої дівчини, то вона несподівано зрозуміла, що хвилювання зникло. Обережно потираючи стиснуті бароном долоні, заговорила)

Лорейна

Домініку, сенсу намає більше зволікати – 

Я зараз тут, щоб Вам про все сказати. 

Ви несподівано прийшли в моє життя…

Й так само несподівано – пішли із нього. 

Я з Вами щасливою була й цього не приховати, 

Та, запевняю Вас, не слід більше брехати. 

Велінням долі чи ж лихим випадком – 

Так довго милувалась я… Вашим малюнком. 

Він був у темній комірчині: там пилом припадав, 

Але насправді просто – часу свого чекав…