Читати книгу - "Раніше, ніж їх повісять"

Швидше за все, прекрасне місце, якщо так думати.

Ферро ж так не думала.

— Там риба, — пробурмотіла вона та облизала губи.

Рибка, настромлена на гілку над вогнем, — це було б непогано. Шматків конини, які вони понесли з собою, вже не стало, і вона була голодна. Сівши навпочіпки, щоб наповнити флягу, вона дивилася, як під мерехтливою водою миготять нечіткі силуети. Купа риби. Дев’ятипалий скинув свій важкий клунок і сів на каміння поруч із ним, а тоді стягнув чоботи. Закотив штанини вище колін.

— Що ти робиш, біляче?

Він широко всміхнувся їй.

— Я зараз виманю собі трохи рибки з цього озерця.

— Руками? У тебе досить розумні для цього пальці?

— Гадаю, ти й сама знаєш. — Вона насупилася, та він тільки всміхнувся ще ширше, так, що зморщилася шкіра біля кутиків його очей. — Дивись і вчись, жінко.

Він вибрів у озеро й нахилився, міцно стуливши губи від зосередження та обережно нишпорячи у воді.

— Що він робить?

Лютар скинув свій клунок поруч із клунком Ферро й витер лискуче обличчя тильним боком долоні.

— Цей довбень думає, що може спіймати рибу.

— Що, руками?

— Дивись і вчись, хлопче, — пробурмотів Дев’ятипалий. — А-а-а-а...

Його обличчя розпливлося в усмішці.

— І ось вона.

Він поворушив пальцями під водою, і м’язи в його передпліччі ворухнулися.

— Є!

Він підняв руку, здійнявши купу бризок. Щось зблиснуло на яскравому сонці, і він викинув це на берег, до них, залишивши на сухому камінні доріжку з темних мокрих плям. Рибу, що борсалася й підскакувала.

— Ха-ха! — вигукнув Лонгфут, підійшовши до них. — Він що, виманює рибу з озера? Надзвичайно ефектне й незвичне вміння. Я якось зустрів чоловіка з Тисячі островів, який вважався найвидатнішим рибалкою Земного кола. Заявляю вам: він міг сидіти на березі й співати, а риби вискакували йому на коліна. Справді вискакували!

Зрозумівши, що його історія нікого не потішила, він спохмурнів, але тут саме вибирався на виступ Баяз, мало не повзучи накарачках. Позаду нього з’явився його учень із суворим обличчям.

Перший з-поміж магів невпевнено спустився, сильно спираючись на жезл, і притулився до каменя.

— Можливо... нам слід отаборитися тут. — Він задихався, а по його змарнілому обличчю стікав піт. — Ви б нізащо не здогадалися, що я колись пробіг цей перевал. Подолав його за два дні.

Він випустив жезл із тремтливих пальців, і той зі стукотом упав у сухий сірий плавник край води.

— Колись давно...

— Я тут думав... — пробурмотів Лютар.

Баяз скосив втомлені очі так, ніби навіть поворот голови міг би виявитися для нього заважким.

— Думав і йшов? Благаю, не перенапружуйтесь, капітане Лютар.

— Чому край світу?

Маг насупився.

— Запевняю тебе: не заради фізичної активності. Там те, що ми шукаємо.

— Так, але чому воно там?

— Ага, — буркнула Ферро на знак згоди. Добре запитання.

Баяз протяжно вдихнув і надув щоки.

— Ні хвилини спокою, так? Після зруйнування Аулкуса та падіння Ґлустрода зустрілися троє вцілілих синів Еуза. Джувенс, Бедеш і Канедіас. Вони обговорювали, що слід зробити... з Сім’ям.

— Є! — вигукнув Дев’ятипалий, витягнувши з води ще одну рибину й пожбуривши її на каміння поряд із першою. Баяз беземоційно подивився, як вона борсається й скаче, відчайдушно ковтаючи ротом і зябрами задушливе повітря.

— Канедіас бажав його вивчати. Він стверджував, що може використати його на благі цілі. Джувенс боявся цього каменя, та не знав жодного способу його знищити й тому передав на зберігання братові. Утім, за багато довгих років, коли рани Імперії так і не загоїлися, він пошкодував про своє рішення. Він боявся, що Канедіас, жадаючи влади, може порушити Перший закон, як це зробив Ґлустрод. Він виміг, щоб камінь було виведено з ужитку. Попервах Творець відмовлявся, і довіра між братами послабилася. Я знаю це, бо саме я носив їм послання один від одного. Вже тоді, як я згодом дізнався, вони готували зброю, яку колись використають один проти одного. Джувенс благав, потім молив, а згодом погрожував, і врешті-решт Канедіас піддався. Тож троє синів Еуза вирушили на Шабуліан.

— Віддаленішого місця немає в усьому Земному колі, — пробурмотів Лонгфут.

— Тому його й обрали. Вони віддали Сім’я духові острова на зберігання до кінця світу.

— Наказали духові ніколи його не віддавати, — пробурмотів Кей.

— Мій учень знову демонструє своє невігластво, — відказав Баяз, суворо дивлячись із-під кудлатих брів. — Не ніколи, майстре Кей. Джувенсові вистачало мудрості, щоб знати, що він не може передбачити всіх результатів. Він усвідомлював, що колись у майбутньому може настати відчайдушний час, коли сила... цього предмета може стати в пригоді. Тож Ведеш наказав духові віддати його лише тому, хто нестиме жезл Джувенса.

Лонгфут насупився.

— Тоді де він?

Баяз показав на дрючок, який правив йому за ціпок і лежав на землі біля нього, шерехатий і нічим не оздоблений.

— Оце він? — пробурмотів Лютар, явно неабияк розчарувавшись.

— А чого ви очікували, капітане? — скоса всміхнувся йому Баяз. — Десять футів відшліфованого золота, інкрустованого кришталевими рунами та увінчаного діамантом завбільшки з вашу голову? — Маг пирхнув. — Навіть я ніколи не бачив такого великого самоцвіту. Моєму вчителеві вистачило простого дрючка. Він більш нічого не потребував. Сама по собі палиця не робить людину мудрою, шляхетною чи могутньою, так само, як і шмат сталі. Могутність походить із плоті, мій хлопчику, та ще з серця й голови. Найбільше саме з голови.

— Обожнюю це озеро! — захихотів Дев’ятипалий і викинув на каміння ще одну рибину.

— Джувенс, — стиха пробурмотів Лонгфут, — і його брати немислимо могутні, посередині між людьми та богами. Навіть вони боялися цього предмета. Вони так постаралися вивести його з ужитку. Хіба ми не маємо боятися його, як вони?

Баяз пильно поглянув на Ферро, виблискуючи очима, а вона пильно поглянула на нього у відповідь. На його зморшкуватій шкірі виступили намистинки поту, від яких потемніли волосинки в його бороді, та його лице залишилося непроникним, як зачинені двері.

— Зброя небезпечна для тих, хто її