Читати книгу - "Колонія. Історія Ріки, Lexa T Kuro "

Перед тим, як зробити крок у пащу мороку, я відчинила нижній ящик у столі «міс Піґґі» і, ніби чарівниця, що дістає зілля зі своєї скрині, витягла пару ліхтариків.

Ред дивився на мене з неприхованим здивуванням.

— А про це ти як дізналась? — його голос був сповнений нотками цікавості, коли я передавала йому ліхтарик. — Теж «методом тику»? — його лукава посмішка освітила цю огидну царині мороку та холоду краще за будь-яке джерело світлу.

— Авжеж, — криво посміхнулася я у відповідь, вмикаючи ліхтарик, та увійшла у темне приміщення Архіву.

 

***
 

Вічна темрява поглинала тут кожен куточок, і лише блакитний ліхтарик в моїй руці кидав несміливі промені світла, які малювали довгі тіні між старовинними полицями. Тиша Архіву переривалася лише нашими з Редом кроками, які лунали по кам'яній підлозі, та ледь чутним шепотом паперів, що здіймалися в повітря при кожному нашому русі. Важкий запах плісняви все більше змішувався з паперовим ароматом старих книг та документів... Дихати було важко, вологість повітря обволікала шкіру. Я провела рукою по першим-ліпшим старим документам, папір на деяких був настільки сухий і ламкий, що почав розсипатися під моїми пальцями від найменшого дотику.

«Йой, треба бути більш обережною…»

Ред зупинився праворуч від мене, зосереджений і напружений. Його ліхтарик ковзав по коробці, висвітлюючи павутиння та пил, який осів на старих коробках.

«Цікаво, а «міс Піґґі» хоч колись тут прибирає? Навіть не віриться, що ця педантична жінка може створити такий безлад… Гм… Здається, вона сповнена протиріччя!»

— І що ми шукаємо? —  голос Реда з краплинками надії відлунився у тиші та відірвав мене від роздумів.

Я знизала плечима, відчуваючи вагу невідомого. Мій ліхтарик майнув по якійсь коробці, відкриваючи нові шари пилу та бруду.

— А що ти сподівався тут знайти? — моє питання луною відбилося від стін. Я повернулась до Реда. Хлопець завагався, його погляд був глибоким і далеким, ніби він шукав відповіді в самому серці темряви.

— Різне, — нарешті вимовив м'яким тоном. — Відповіді, як і ти, напевно. Казав же це вже.

«Звісно, ми обоє знаємо, що шукаємо більше, ніж просто папери та документи... Ми шукаємо зв'язок з минулим, ключ до розгадки наших історій… Можливо, наші питання хоч й відрізняються... але сенси наших пошуків все ж йдуть десь на паралелі в єдину точку сходження…»

— Овва! Ну, тоді які у тебе питання? — мій голос був жвавим і сповненим ентузіазму. Повернула свій ліхтарик до Реда.

— А у тебе? — він пустотливо посміхнувся у відповідь. Його голос був легким і грайливим, а в очах палахкотіла хитринка. Я впевнена, що мій супутник відчував задоволення від цього обміну репліками, ніби відбиваючи м'яча назад до мене у нашому вербальному тенісі серед старого пилу.

«Хай йому грець! Бач який!»

Вголос я нічого не відповіла, бо саме у цей момент зупинилася, побачивши коробку з потрібними мені папками, що стояла на тому ж місці, що й минулого разу. Мій здивовано-радісний вигук «алілуя!» луною пронісся у просторі, вносячи життя в старовинну тишу Архіву. Я квапливо підійшла до картотеки, і мої руки одразу ж почали впевнено перебирати номери, які були впорядковані за певним логічним порядком.

«Мені треба знайти досьє на Кристаль... Можливо, мене... І...»

Я повернулась до Реда. Світло ліхтарика в моїй руці тремтіло на його спині, викидаючи дивні тіні на старі полиці, переповнені документами. Я затримала подих, коли промовила слова, які давно ворушилися в думках:

— Ти дозволиш глянути мені на твоє досьє? — я це майже прошепотіла, але знаю, що Ред відчув вагу важливості цього запитання, на яке, звісно ж, я не сподівалася отримати серйозну відповідь, бо він весь час жартувався.

Серце пропустило удар, коли Ред повільно обернувся до мене. Його обличчя було освітлене знизу, і це надавало йому таємничого вигляду. Прижмурив очі, ніби намагаючись прочитати мої думки.

— А що ти хочеш про мене дізнатися? — запитав спокійно, але у його голосі відчувалася глибина, яка змусила моє серце прискорити швидкість.

— Багато чого... — слова прозвучали невпевнено, але налаштована я була рішуче, тому що знала, що цей момент може відкрити нову сторінку в наших відносинах, сторінку, наповнену відповідями та, можливо, ще більшими загадками.

— Мій зріст, вагу та вік? — пирснув він та зблиснув зухвалою посмішкою.

— Хоча б! — моя посмішка у відповідь була ще більш зухвалою, але десь у голосі тремтіла нотка розчарування, яку намагалася приховати. Тому відчуваючи, як напруга між нами зростає, й намагаючись не белькнути зайвого, я міцно стиснула щелепу та знову зосередилася на картотеці.

— Я ж тобі багато чого розповів, — голос Реда злегка затремтів, в ньому навіть з'явились нотки образи. — А ти все одно на мене сердишся?

Знизала плечима, відводячи погляду від папок на хлопця.

— Ти приховав найголовніше! — слова вийшли різкими, і вони повисли у повітрі між нами, немов застрягли в павутинні. Атмосфера в Архіві стала ще більш напруженою, коли запанувала мертвотна тиша. Ред, який завжди здавався таким впевненим і спокійним, раптом виглядав збентеженим. Його стійка постать здригнулася від несподіванки, а погляд став гострим і обережним.

— Ти про що? — сухо спитав він, але в його голосі я відчула краплі тривоги.

Не могла стримати емоцій, що кипіли всередині, тому слова вирвалися з глибини душі, відчайдушно шукаючи правду:

— Ти чомусь зовсім забув згадати про Е-вірус! Хоча ні, вибач, ти згадав про нього… але ж не сказав правду! — Я відчула, як мій голос тремтить від розпачу, а серце б'ється в унісон з кожним словом.

Ред дивився на мене з-під брів, його очі відображали змішані почуття — здивування, роздратування, можливо, навіть страх. Він, напевно, знав, що цей момент може змінити все, що між нами було до цього. Відповіді, які він приховував, тепер були на межі розкриття, і це могло зруйнувати тонку тканину довіри, яку ми обидва плекали. І зараз його мовчання було гучнішим за будь-які слова...