Читати книгу - "Колонія. Історія Ріки, Lexa T Kuro "

Але раптом Ред спитав:

— І хто удостоїв тебе такої великої честі?

Я не відповіла, лише мовчки дивилася на картотеку.

«Трясця! Невже він думає, що я довірюся йому, якщо сам ніяк не довіриться мені? Ні, так діло не піде! Дзуськи йому!»

Ред раптом знов заговорив, його голос був спокійним, але в ньому відчувалась наполегливість:

— Я хочу знайти досьє на Еббу. — Зробив паузу, замислившись. — Думаю, що вона потрапила сюди не випадково. Як і ми з друзями.

Я нагородила його зухвалим позирком.

— Даремно витратиш час! — вигукнула занадто люто.

— Чому? — не на мить не втрачаючи спокою, запитав, явно уважно спостерігаючи за мною.

— Її досьє немає! — відповіла зухвало, звертаючи до нього свій бурхливий погляд. — Я вже тут була, забув?

Відчувала, як всередині мене все вирувало, гарчало та стукало, але намагалась тримала себе в руках, готовлячись до подальшої розмови, яка, без сумніву, повинна була виявити більше, ніж ми обоє очікували.

— За рік могло багато чого змінитися, чи ти так не вважаєш? — Ред був занадто спокійним.

Я хотіла спочатку відповісти йому щось уїдливе, але лише мовчки погодилась, бо дійсно рік — то багатенько часу для того, щоб сталося щось нове, особливо якщо звернути увагу на події останніх декілька днів в Колонії.

— Добре, пошукаємо її досьє… Чого на світі не бува! — і я знов зосередила свій погляд на картотеці.

Несподівано Ред знов запитав:

— А досьє Тіса ти бачила?

Я кивнула, але мої очі машинально звузилися від підозри.

«Чому це він раптом згадав про Тіса? На що це він натякає?»

Серце почало гучно гупати в грудях, коли я намагалася зрозуміти, до якого висновку прийшов цей дивно-чарівний хлопець із загадковим минулим, який часом мене дуже бісив.

— Стривай, ти думаєш, що Тіс теж... — мої слова обірвалися, а думки кружляли, намагаючись зібрати всі шматочки пазлу.

Ред на мить обернувся до мене, його обличчя було непроникним, але в голосі звучала впевненість:

— А що — ти вражена? — і знов продовжив освітлювати полиці ліхтариком, ніби шукав щось, що могло б допомогти нам у пошуку. — Думаєш, що він не може бути одним із нас?

Я завмерла на місці, відчуваючи, як адреналін заповнює вени. І раптом, мій погляд впав на знайомий номер у картотеці.

— Ось його досьє! — витягла файл, намагаючись зберегти спокій. Руки трохи тремтіли.

Ред підійшов до мене. Світло від його ліхтарика танцювало по словам на обкладинці досьє, яке я тримала в руках. Зверху великий жирними літерами було надруковано: «21-11». Потім нижче жирним курсивом: «Матіас Райт». Ще нижче звичайним шрифтом, меншим за розміром — дата народження та дата приїзду Тіса до Колонії. А трохи нижче та правіше написано дрібним нерівним почерком: «Зразок №4».

— Цього раніше не було! — моє здивування відлунило у темряві, а моє серце почало битися чимдужче, що я ледь могла дихати.

Ред стояв поруч, дивно спокійний, ніби був готовий до будь-якого повороту подій.

— Ти впевнена? — мовив він рівним голосом, але в його очах я побачила іскру інтриги.

— Звісно! Я б запам'ятала! — впевнено викрикнула я, хоча всередині все вирувало від хвилювання та страху.

— Ось досьє Бетті, — повільно, упівголоса мовив Ред, витягаючи папку з номером «91-81», який був надрукований великими жирними літерами. Нижче: «Берттіна Старлайт». Ще нижче дві дати, як і на папці Тіса, — дата народження та приїзду до Колонії. А ще трохи нижче та правіше, написано від руки: «Зразок №5б».

Я відчула, як моє занепокоєння зростає, коли побачила, як Ред спохмурнів, а м'язи на його шиї напружуються. Тиша Архіву була порушена лише шурхотом паперів та нашим диханням. Я стояла нерухомо, моє серце билося в такт з кожним рухом Реда, поки він швидко переглядав номери на папках. Його рухи були рішучими та сповнені напруги, аж поки він не знайшов те, що шукав — папку з номером Кейла «91-80». Нижче на обкладинці надруковано жирним курсивом: «Кайлліан Старлайт». Нижче дві дати. А ще нижче та трохи правіше, як і на досьє Тіса та Бетті, написано від руки: «Зразок №5а».

Раптом рука Реда безвольно опустилася, і папка вислизнула з неї, падаючи на підлогу з глухим звуком. Його погляд, який ще мить тому був сповнений рішучості, раптом погас. Здавалось, ніби він у цю мить загубився у своїх думках, відчуваючи тягар кожного слова, кожного номера, який ми знайшли… Авжеж я точно не знала, що саме викликало таку реакцію в хлопця, але я відчувала, що ми стоїмо на порозі якогось надзвичайного відкриття... Щось у цих досьє, у цих «зразках», було ключем до таємниці, яка об’єднувала нас усіх. І тепер, коли ми нарешті потрапили у це місці, де минуле зберігає свої секрети, я знала, що треба продовжувати шукати, незважаючи на страх та невизначеність, які витали не тільки в повітрі, а й усередині нас.

Я перейшла до нової коробки з папками та почала швидкими рухами перебирати номери, шукаючи ті, що могли б дати нам хоч якісь відповіді. Весь цей час Ред лише спустошено спостерігав за моїм діями.

— Я знайшла Пата! — мій голос прорізав тишу, вносячи новий потік енергії у наші пошуки. Витягла папку з коробки. Ред раптово ожив, його стан спустошеності змінився на зосередженість. Підійшов до мене, явно готовий допомогти розгадати нову частину загадки.

На обкладинці був надрукований жирними літерами номер: «02-05». Потім ім'я: «Патрік Вінґард». Дві дати — народження та приїзду до Колонії. А нижче нерівним почерком: «Зразок №6».

Ред якось дивно хитнувся назад, а затим повільно сповз на підлогу, тримаючись за стелаж. Його постать, зазвичай така рішуча, здавалася зараз безсилою перед вагою нової інформації. В мене у самої було таке відчуття, що ми, намагаючись вибратися з трясовини, ще більше тонемо.