Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

Еріон обернувся до групи, його обличчя набуло рішучого виразу.

— Якщо це кільце — Кільце Пустоти, то воно наше, і ми маємо знайти його першими. Воно може стати ключовим у нашій боротьбі. Тінеріз і Сутінок можуть мати зовсім іншу силу з його допомогою. Але якщо єретики справді володіють ним, ми повинні бути готові до найгіршого.

Раптом компанію відволік гучний звук, який лунав із боку входу. Всі обернулися, їхня увага миттєво прикута до темної постаті, що впевнено крокувала до них. Невідомий чоловік був одягнений у чорний плащ із символами Темного Братства, які виглядали знайомо, але водночас видавалися чужими й чужорідними.

Його обличчя було напівсховане під каптуром, але виразна усмішка, яка з’явилася на його вустах, говорила про його самовпевненість. Він зупинився за кілька кроків від них, і, не поспішаючи, витягнув із кишені невеликий об’єкт. У м’якому світлі зали стало видно: це було кільце. Воно світилася тим самим блакитним сяйвом, яке компанія щойно бачила на різьбленні.

— Ви часом не це шукаєте? — запитав незнайомець, трохи піднявши кільце, щоб воно потрапило в поле зору всіх присутніх.

Еріон, Райнар, Елрік і Салем одночасно напружилися, переглядаючись між собою. Їхні обличчя видавали змішане відчуття подиву, злості й тривоги. Вони одразу зрозуміли: цей чоловік випередив їх і тепер тримав у руках те, за чим вони прийшли.

— Хто ти? — запитав Еріон, його голос звучав холодно і владно. Він зробив крок уперед, але його рука залишалася нерухомою на руків’ї Тінеріза. Він знав, що у цьому місці сили артефактів не працюють. Темрява тут була спокійною, невтручальною, ніби це місце само по собі було позбавлене впливу зовнішньої магії.

Невідомий лише трохи нахилив голову, і його усмішка стала ширшою.

— Можете називати мене Каел. Але думаю, це не має значення. Вам важливіше те, що я тримаю в руках, чи не так? — Він перевів погляд на кільце, яке крутив у пальцях, ніби оцінюючи його вагу. — Кільце Пустоти… так довго лежало без діла, але тепер у мене.

Райнар зробив півкроку вперед, його погляд був палаючим.

— Як ти знайшов його? Ми щойно розібралися, що воно було тут!

Каел насмішкувато знизав плечима.

— Ви занадто повільні, — відповів він, ніби виправдовуючись. — Іноді інформація — найцінніший ресурс. А в мене її завжди вдосталь.

Салем скрипнув зубами.

— Якщо ти знаєш, що це за кільце, ти також знаєш, що ним не можна просто так володіти. Воно небезпечне.

Каел розсміявся, але в його сміху відчувався холод і глузування.

— Небезпечне? Так, для тих, хто не розуміє його справжньої сили. Але мені ця сила потрібна, і я знаю, як її використати. І вам не завадило б трохи навчитися терпінню.

Еріон продовжував уважно дивитися на нього, аналізуючи кожен його рух. У кімнаті панувала тиша, здавалося, навіть повітря застигло. Він відчував, що цей чоловік не просто ворог, але і хтось, хто має серйозні знання про артефакти. Але, на відміну від них, Каел явно не був готовий ділитися своїми планами.

— Що ти збираєшся з ним робити? — запитав Еріон, намагаючись витягнути з незнайомця більше інформації.

Раптом Каел знову усміхнувся, і уникнувши відповіді на питання, його впевненість у голосі зросла:

— Ви, мабуть, думаєте, що це єдиний сюрприз, який я для вас приготував. Але… у мене є ще дещо, що вам варто побачити.

Еріон, Райнар, Салем і Елрік насторожено переглянулися між собою. Їхня напруга була майже відчутною, але вони не могли дозволити собі проявити слабкість.

— Що ще ти задумав? — запитав Еріон, його голос був холодним і спокійним.

Каел відкинув каптур, відкривши своє суворе обличчя з коротким чорним волоссям і пронизливими сірими очима.

— Усього лише хочу, щоб ви подивилися на дещо цікаве, — промовив він, трохи розвівши руки, ніби запрошуючи їх слідувати. — Ходімо до виходу. Я обіцяю, це буде безпечно. Ну, наскільки це можливо в нашій ситуації.

— А якщо ми відмовимося? — кинув Райнар, звузивши очі.

Каел зітхнув, ніби очікував цього запитання.

— Тоді ви залишитеся в невіданні, і, повірте мені, це буде вашим найбільшим прорахунком. Інколи знання важливіше за силу.

Еріон поглянув на друзів, аналізуючи ситуацію. Очевидно, Каел мав якусь перевагу, але відмовитися від можливості дізнатися більше вони не могли.

— Гаразд, — відповів Еріон після короткої паузи. — Але жодних фокусів. Ти ведеш нас, і якщо ми відчуємо пастку, цього разу ти не підеш так легко.

Каел усміхнувся ще ширше.

— О, я навіть не думаю тікати, Судде. Ходімо.

Він повільно повернувся і пішов у напрямку виходу, не чекаючи, чи підуть за ним. Еріон зробив знак своїм друзям, і компанія рушила слідом, залишаючи залу з вівтарем позаду. Їхні кроки лунали відлунням у напівтемному коридорі, а напруга в повітрі ставала майже відчутною.

— У мене дуже погане передчуття, — тихо прошепотів Салем, наблизившись до Еріона.

— У нас усіх, — відповів той так само тихо. — Але якщо він має ще одну карту, ми повинні знати, що це.