Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

Каел ішов упевнено, ніби точно знав, що робить. Через кілька хвилин вони досягли виходу з святилища, де світло зовнішнього дня починало пробиватися крізь кам’яні арки. Каел зупинився, обернувся до них і жестом запросив вийти вперед.

— Ось і сюрприз, — сказав він, його голос звучав із ледь помітною насмішкою. — Ідіть, подивіться самі.

Еріон і його друзі напружено підійшли ближче, готові до будь-якої несподіванки. Вони не знали, що чекає за межами святилища, але зрозуміли одне: ця гра тільки починається.

Коли вони вийшли з прохолодної темряви святилища на світло, перше, що привернуло їхню увагу, були численні королівські знамена, що майоріли на вітрі. Червоні полотнища із золотим гербом Аргаліону чітко вирізнялися на тлі зеленого лісу. Біля знамен стояли вишикувані королівські воїни — озброєні до зубів, у блискучих обладунках. Їхня чисельність була значною, щонайменше дві сотні, і вони, здавалося, чекали на їхній вихід.

У центрі цього загону, неподалік від бойових рядів, стояла фігура, яку неможливо було не впізнати. Король Аргаліону, у важкому золотому обладунку, прикрашеному рубінами та гравіруванням, що нагадувало сонячні промені, виділявся навіть серед своїх солдатів. Його постава випромінювала впевненість, а очі, які загорілися, коли він помітив їх, блищали холодною рішучістю.

— Це ще що таке? — тихо прошепотів Салем, поклавши руку на руків’я свого кинджала. — Як вони тут опинилися?

Еріон зупинився, спостерігаючи, як король Аргаліону рушив їм назустріч. Його супроводжувало кілька важко озброєних лицарів, але сама постать короля була головною загрозою. Він рухався неквапно, але кожен його крок підкреслював упевненість у власній владі.

Каел стояв трохи осторонь, спостерігаючи за ситуацією із загадковою усмішкою.

— Здається, мій сюрприз вам сподобався, — промовив він, звертаючись до Еріона. — Уявіть собі, Судде, король Аргаліону, особисто зацікавлений у вашій долі. Я був би обережним, на вашому місці.

Райнар стиснув кулаки і підступив ближче до Еріона.

— Що він тут робить? Він не має бути так далеко від свого палацу!

— Можливо, він шукав саме нас, — відповів Еріон, його голос залишався спокійним, але в очах блищала тривога. — І, схоже, він нас знайшов.

Король Аргаліону зупинився за кілька кроків від них. Його погляд ковзнув по обличчях компанії, зупинившись на Еріоні. Він трохи нахилив голову, ніби оцінюючи фігуру перед собою.

— Еріоне, — промовив він, і його голос звучав гучно та владно. — Нарешті я знайшов того, про кого ходять легенди.

Еріон виступив уперед, не відводячи погляду від короля.

— Ви відійшли далеко від свого трону, Греоре, — відповів він холодно. — Що привело вас сюди?

Король Аргаліону посміхнувся, але в цій посмішці не було доброти.

— Те ж саме, що і вас. Я шукаю силу, яка змінить хід історії. І, здається, ми опинилися на одному шляху. Але, — він зробив паузу, розглядаючи Тінеріз, що висів на поясі Еріона, — це не означає, що наші цілі збігаються. Мені байдуже на те, що ви втекли з темниці. Навпаки, це підтвердило мої думки щодо вашого перебування у Тарударі. Тепер я точно знаю, чим ви володієте.

Еріон стояв нерухомо, напружено очікуючи, що скаже король далі. Його друзі були готові до будь-якого розвитку подій, але відчуття небезпеки, яке пронизувало повітря, тільки посилювалося.

— Ви навіть не уявляєте, скільки часу я шукав вас, — почав він, його голос звучав владно, але з ледь помітними нотками задоволення. — Ваша компанія завжди на крок попереду. Але, як це часто буває, удача нарешті посміхнулася мені.

Еріон лише холодно дивився на нього, не відповідаючи, а король продовжив, розводячи руками, ніби пояснюючи щось очевидне:

— І ось, коли я майже втратив слід, доля розкрила мені ще одну цікаву деталь. Я зрозумів, що не лише я шукаю вас. Є інші… більш обізнані в темних справах, які так само хочуть вас знайти. І коли я зрозумів, що у нас із ними спільні інтереси, я вирішив об'єднати наші сили.

Каел, який досі стояв осторонь із загадковою усмішкою, зробив крок уперед і злегка нахилив голову перед королем.

— Його Величність не тільки має чітке бачення майбутнього, але й мудрість, щоб зрозуміти, що інколи союз із темрявою є найрозумнішим кроком, — промовив Каел, ніби на підтвердження слів короля.

Салем скривився, перехрестивши руки на грудях.

— Союз із темрявою? Це ти про себе? Тоді я розумію, чому король захотів до вас приєднатися.

Король проігнорував коментар Салема, його очі залишалися спрямованими на Еріона.

— Ви, напевно, здивовані, — сказав він, спокійно крокуючи ближче. — Я теж був. Зізнаюся, це було несподівано, коли я зрозумів, що наші цілі збігаються. Ми хочемо одне й те ж: силу, яка здатна змінити майбутнє. Але для цього потрібно зібрати всі частини. І ось ви тут, володіючи тим, що належить мені.

Райнар стиснув кулаки і зробив крок уперед.

— Що саме ви маєте на увазі, Ваша Величність?

Король зупинився, його посмішка стала ще ширшою, а голос — гострішим.