Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Все, що у вас є. Тінеріз, Сутінок, і… — його погляд ковзнув по поясу Еріона, — кільце. Вони всі мають належати мені. Якщо ви справді хочете вижити, ви передасте їх добровільно.
Еріон виступив уперед, його голос звучав твердо і рішуче:
— Ви просите нас віддати те, що належить нам. Те, за що ми боролися, що ми захищали. І ви дійсно думаєте, що це станеться?
Король зробив ще один крок до нього, і їхні погляди зустрілися.
— Ви маєте вибір, Судде. Передати артефакти мені і стати частиною чогось величного… або померти, захищаючи їх. Я завжди даю людям вибір.
Еріон мовчки дивився на короля, його очі блищали холодним вогнем. Атмосфера в повітрі стала напруженою, як натягнута струна. Його рука повільно лягла на руків’я Тінеріза, але він ще не рухався.
— Якщо ви думаєте, що ми просто так віддамо вам усе, ви нас недооцінюєте, — промовив він тихо, але з відчутною погрозою в голосі.
Король Аргаліону лише усміхнувся, його рука лягла на руків’я власного меча, який висів у нього на поясі.
— Чудово, — промовив він. — Мені завжди подобаються ті, хто обирає бій. Це робить перемогу ще солодшою.
Король зберігав свою посмішку, але несподівано опустив руку з руків’я меча, від чого напруга у повітрі на мить зменшилася. Він зробив невеликий жест, показуючи, що не збирається атакувати.
— Але бою не буде, — спокійно сказав він, розвертаючись до свого війська, яке залишалося позаду. Його голос звучав владно і впевнено, як у людини, що знає, що контролює ситуацію. — У мене є інші засоби, щоб переконати вас.
Король підняв руку, і ряди солдатів почали розступатися. Шеренги важкоозброєних лицарів плавно відходили вбік, відкриваючи шлях. З-поміж них вперед вийшли двоє чоловіків, які вели з собою фігуру в темному балахоні. На їхніх обличчях читалася жорстокість і холодна відстороненість.
Еріон і його друзі насторожено вдивлялися, намагаючись розгледіти, кого вони ведуть. Постать була невисокою, худа, її обличчя приховували пасма розкуйовдженого темно-каштанового волосся. Вона йшла невпевнено, її кроки були важкими, а плечі опущеними. Руки дівчини були міцно зв’язані мотузками, а погляд — спрямований у землю. Вона виглядала виснаженою, ніби довго перебувала в неволі. Кожен її рух говорив про втому, біль і безпорадність.
Король обернувся до компанії, зберігаючи самовдоволену усмішку. Він розвів руки в жесті, який здавався майже театральним.
— Думаю, декому з вас ця дівчина знайома? — промовив він, а його слова лунали з відтінком насмішки.
Еріон, Райнар і Елрік спершу просто мовчки дивилися, не розуміючи, що саме відбувається. Але їхній погляд миттєво привернув до себе Салем. Він спочатку застиг, його обличчя відображало шок і невіру. Потім, побілівши, він зробив крок уперед, ніби забувши про все навколо.
— Аліна?! — крикнув він, його голос зривався від розпачу. Це ім’я вилетіло з його вуст, як зойк, який він більше не міг стримувати.
Дівчина підвела голову, на її обличчі промайнув слабкий відблиск зелених очей, перш ніж вона знову опустила погляд до землі. В її очах був біль, але й проблиск впізнання, коли вона подивилася на Салема.
Салем кинувся вперед, але Райнар різко схопив його за плече, утримуючи на місці.
— Зачекай, — прошепотів Райнар, напружено вдивляючись у короля. — Це пастка. Зараз вони хочуть, щоб ти діяв необдумано.
— Це вона! — вигукнув Салем, і його голос лунав із відчаєм. Він намагався вирватися з рук Рейнара, але той міцно тримав його, незважаючи на його боротьбу.
Король, задоволений реакцією, підняв підборіддя і кинув короткий погляд на дівчину.
— Як бачите, мої нові союзники мають досить корисну інформацію, — промовив він із ледь помітним сарказмом. — Ви втрачали багато часу, бігаючи за артефактами, але часом найважливіше прямо перед вашими очима. І ось, тепер ми всі тут.
Еріон не зводив очей із короля, його обличчя залишалося холодним і незворушним, хоча всередині все кипіло. Він бачив, як ситуація почала виходити з-під контролю. Король Аргаліону тримав у руках найболючішу карту, яку тільки міг зіграти.
Тиша запанувала, розтягуючись у напружене очікування. Салем, стискаючи кулаки, тихо прошепотів:
— Це вона… Це справді вона.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тіні Лендорну, Радомир Український», після закриття браузера.