Читати книгу - "Ягня з левиним серцем, Шайна Даймонд"

Не розумію… Бідолашний Генрі!.. До чого він тут?..
(Дівчина не договорила, бо барон Клемон раптом кинувся до неї і впавши навколішки, зі сльозами на очах зізнався)

Лорд Домінік

Прокляни мене і вирви з свого серця:
Страшний мій гріх – нема мені прощення!..
Я! Я – власними руками – хлопця задушив!
Він бачив нас з графинею,.. він точно б розповів…
Я мав його спинити!.. Я… вибір свій зробив.
(…І Домінік знесилено схилив голову дівчині на коліна – плечі його трусилися від німого каяття. Для Лорейни Грей час у цю мить ніби зупинився. Вона згадала той жахливий вечір, коли тітонька їздила до барона Клемона, щоб повернути материн браслет. Графиня Блейк була сама не своя після того: плакала весь час і вибачалася… Тепер Лорейна зрозуміла, чому тітка так поводилася, коли слуга повідомив графа Аластера про вбивство Генрі Філча – вона боялася!)

Лорейна

О, Світле Небо! Скільки бруду, брехні і зла!..

(Юна леді зблідла, затремтіла і вже не стримуючи сліз подивилася на барона Клемона. Лорд Домінік несміливо взяв її за руку і, не підводячись з колін, тихо промовив)

Лорд Домінік

Знай, мила Лорі! Я радий, що зі мною ти не будеш:
Як можна вірити такій потворі?!
Тебе не гідний я – зі мною долю ти свою загубиш!..

(Молодий лорд вже хотів підвестися, але Лорейна міцніше стиснула його руку)

Лорейна

Мені так шкода за все! Ви – нещасна людина…
Та не тільки на Вас, і на тітці – провина.
Що вже зроблено, того не відмінити
Але і після всього, Домініку, я Вас продовжую любити!

(Відвівши погляд, вихованка графині Блейк замовкла, бо сльози не давали говорити. Барон Клемон у пориві почуттів притиснув руку дівчини до серця і сумно, але рішуче сказав)

Лорд Домінік

Мої почуття до тебе – сильні і щирі,
Хоч змінити що небудь… я вже не в змозі.
Пробач мені і заспокойся – плакати не треба:
Було і щастя поміж нас, тож витри свої сльози.
 

Лорейна

Смуток тепер живе в моєму серці,
Нам проти долі й волі Неба – йти не треба!

(В німому стражданні, торкаючись рук і дивлячись у вічі – барон Клемон та леді Лорейна пробули ще кілька хвилин. Домінік отямився першим. Відпустив дівчину і підвівся з колін, відійшов на кілька кроків. Леді Грей стерла долонею сльози і підвелася, сказала напрочуд спокійно)

Лорейна

Ви знаєте, бароне, що мій дядько дуже хворий…
Щастя для Вас іще можливе – будьте готові.
(Донька генерала поспіхом рушила до дверей, бо сама злякалася жорстокості і правдивості своїх слів. Барон насилу глянув на неї)

Лорд Домінік

А Ви, леді Грей? Що буде з Вами?..

Лорейна

(Сумно всміхнулася)

У мене попереду – ціле життя! Колись
Я знов повірю… у сильні й щирі почуття.
Прощавайте, бароне Клемон… Прощавайте!

Лорд Домінік

Прощавай, моя мила і дорога Лорі!
(…За болісною і не простою розмовою, барон та його юна гостя і не помітили, що на дворі почалася сильна злива,.. десь далеко відлунювала гроза. Домінік марно вмовляв Лорейну перечекати негоду, але вона відмовилась. Поїхала негайно, залишивши молодого лорда наодинці з сумними роздумами.)