Читати книгу - "Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін"

— Ти, любий Фердінане, ходи сюди! ось послухай!

Щось не віриться… що за хитрість?

— Ти не міг би з ним законтактувати?

Законтактувати?.. шепоче… хоче, щоб я зателефонував у Рим… Папі… він вважає, що Папи задовго немає…

— Він усе одно прибуде!.. ти ж певен!..

Це я висуваю аргумент.

— Так, але все ж!.. скажімо… нехай підтвердить!

Ну, коли так, я потребую інструкцій! справжніх інструкцій!.. коли мова про Папу!.. подзвоню з Сент-Есташа! Папі!.. Гаразд! але з інструкціями!.. нехай дасть мені інструкції!

— Ходи, Фердінане!.. ходи сюди!..

Оттав нас уриває. Йому набридли наші перешіптування! він рушає донизу… Лілі тримає Бебера на руках… Оттав нестиме мене на спині!.. консьєржка дзвонить у дзвіночок!.. от ці зрадливі сходи!.. мені лишається три… чотири кроки коридором!.. хитаюся… поточуюся… ще трохи!

— Берися за мене! берися як слід! кричить мені Оттав…

Я беруся!.. йому за шию! міцно чіпляюся… якщо не втримає, я полечу в порожнечу!.. бачу порожнечу!.. порожнеч багато!.. мене ваблять порожнечі!.. ти ба, я думав, що ці сходи вціліли… де там!.. халепа! проламані повсюди!.. триматимуся, висітиму, як сакви!.. як під час підйому… ноги позаду за його спиною… голова попереду!.. теліпатиметься!.. він згоден!.. готово!.. я на місці!.. у нього на плечі, удвоє, як є!.. та ж поза… заплющую очі… навряд чи багато важу… гаразд!.. гаразд!.. Оттав тримає рівновагу!.. не хитається… сходинок не пропускає… а коли йти донизу, то це чудо!.. я метляюся в нього на животі… тобто голова!.. голова!..

Пригадую дуже точно… коли я так теліпався, залунали завивання! уа-уа-уа! уа-уа-уа! знадвору завивання!.. сирени!.. справжні! не в мене в голові!

Уа-уа-уа! уа-уа-уа!

Чи таки в мене в голові?.. треба переконатися… кричу Оттаву…

— Чуєш, сирени виють?

Сурми на всі сходи!.. і через вікна!.. і через вітраж!.. чи у мене галюцинація?.. запитую і Лілі…

— Ти чуєш?

— Чую!.. чую!..

Ага, добре, я не здурів! Лілі теж чує!

— Не зважай, Оттаве! швидше! швидше!

Підганяю, але не так, щоб він мене зронив! чи сам упав у провалля!.. бо якщо зволікати, усі позбираються внизу… на нас пантруватимуть! вся юрба! з такими іклами!..

— Сирени, Оттаве! сирени!

— А як же моя?

Що «моя»?

Усе, що каже!.. незадоволений!.. ураз зупиняється… вже не спускається… на уламку сходинки… міркує…

— А як же моя?.. моя?..

Укляк на місці!.. я вишу, мов сакви!.. головою донизу!

— Нікуди не дінеться твоя! її ніхто не вкраде!

Мої втішання не діють, він завмер на місці!..

— Ходімо, Оттаве! потім підеш до сирени! потім!

Тут відчуваю, що серце заплітається! бо голова висить донизу! аби не знудило!.. ні!.. не стало зле! ні!.. а тепер іще жінки засперечалися!.. Лілі і церберка!.. так! через поверх!.. чи це четвертий, чи п'ятий?.. от морока! недоречна сварка!.. хай йому біс, привиділося!.. думав, ми вже значно нижче… Оттав бариться!.. ніколи б не подумав… уповільнюється!.. а щойно піднявся прудконогіше!..

— Ви ж тут щойно піднімалися, омлетна пико! і не впізнали поверх? піднімалися цими сходами? не цими? у вас голова донизу не висить! і вас не нудить!

Думав її присоромити… їй начхати…

Дивлюся на неї… доводиться… майже під носа!.. у неї під пахвою вся моя пошта! от відьма!.. стоси!.. усе зібрала! і дзвіночок!.. усе забрала!.. бачу її бридку брудну пику… жовті зморшки і складки… і ще синці!.. червоні, сині, зелені!..

Уа-уа-уа! уа-уа-уа!

Сирени знадвору! Звуки вам передаю, як можу… але не один раз уа-уа! а двадцять! сто уа-уа!.. уявляєте?.. здається, гудуть зі сходу… з іншого напрямку!.. але хоч би один вибух!.. чи випал!.. поки що!.. і літаків теж не чути…

— Нумо! Фердінане!.. спускаймося!

Підганяє мене!.. і сам несе!.. усе переплутав!..

— Ти сам ворушишся, агов, телепню!

Правда, він стоїть на місці!.. дзень-дзелень! церберка калатає дзвіночком!.. ще й як!.. з усіх сил! неначе в трансі!.. моя пошта розсипається!.. не втримала! розлітається!.. крізь вітраж!.. крізь двері!.. ніколи б не повірив, що маю стільки пошти!.. сміх та й годі!.. рій паперів крізь вікно!.. усе на авеню!

— Тобі плювати! тобі плювати, ключнице!

— Спускаймося, спускаймося, докторе!..

Тепер вона заквапилася!.. я не проти!.. але Оттав вагається… ступає на сходинку…

— До біса! Оттаве, скажи-но!.. сходинки поламані? чи взагалі нема?

Та я не дивлюся… нікуди не дивлюся… Лілі мусить спускатися сама… держу її за руку… паморочиться… мені часто… я схильний! мушу терпіти й висіти!

— Скажи-но, Лілі, от ти, ти бачиш?

— Так, бачу!

— Сходинки бачиш?

— Бачу! бачу!

— Сирени чуєш?

— Звісно! чую!

Таким чином я, з головою донизу, бачу вершечок сходів!.. можу порахувати!.. з головою донизу!.. дві!.. три!.. а ще Норберчика бачу! нагорі! над нами!.. схилився через поручень… бачу його борідку… і густі брови!.. і орден Почесного легіону!..

— Фердінане! Фердінане! послухай!

Гукає мені!

— Ти не лишаєш мені Лілі? не лишаєш мені Лілі?

Он чого він хоче!.. повторює! «Лілі! Лілі!» підморгує!.. бридко!

— Чш! чш!

Пальця прикладає до вуст!

У цьому районі повно розпусників! припускаю!.. припускаю! це ясно!.. бомби чи не бомби!.. міркую собі на спині Оттава!.. міркую… повно розпусників!.. великих… і малих!.. майже всіх знаю… пригадую одного за одним… поки Оттав ступає на сходинку… і на наступні!.. обережно ступає!.. спирається на стінку… я не ворухнуся!.. не ворухнуся!.. сходинка за сходинкою… тримаю Лілі за руку… думаю… звісно, у районі повно розпусників!.. Кремоїль розпусник, достоту!.. і Жуляка!.. звиняйте!.. цей обрубок-гондольєр!.. козел скажений! хіба ні?.. а Родольф?.. трохи є!.. згоден!.. а своячка?.. бачив її з Дельфіною!.. під столом!.. як вона терлася об неї?.. розпусно! отож!..

— Ти, Оттаве, часом не розпусник?

Думаю собі… якби трохи блудив, я б не здивувався… розпусники! розпусниці!.. весь район!

Уа-уа! уа-уа!

Чим я переймаюся!.. он знову літаки летять!.. не чую їх…