Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

В часи панування магії, юний царевич захотів собі за дружину наймогутнішу світлу відьму. Він пропонував їй багатство, землі. Та нічого з цього не цікавило дівчину. Її єдиною умовою було справжнє кохання.

Біла відьма була проклята самою матінкою природою за її вроду. Прокляттям її було вічне життя. Всі близькі дівчини давно померли. Єдиною умовою зняття прокляття було справжнє кохання. Принц покохав дівчину, в підтвердження своїх почуттів, він відмовився від своїх очей. Він відав свій зір назад матінці природі. Прокляття було знято, проте ніхто не може жити вічно, а природа буває жорстока в своїх правилах, і відьма почала швидко старіти. Останні свої сили вона відала на повернення зору коханому. В день смерті на світанку вона перетворилася на хвилі.  

Кожен ранок принц приходив до великої води в надії, що його кохана вийде з глибин. Тоді мати природа вийшла до нього, убрана в найкращі свої шати.

- Я не можу повернути твою кохану і твій час ще не настав аби відправитися до неї. Я хочу подарувати тобі частинку її, - могутня і водночас тендітна рука простягнула медальйон.

Це була підвіска із білого золота у вигляді краплі, в середині якої хвиля з аквамарину.

Все своє життя хлопець беріг цю прикрасу. Він все-таки одружився, коли став королем і в нього була лише одна донька, яку він назвав на честь білої відьми. З тих пір прикраса передавалася як сімейна реліквія.

Таку історію мені розповіла бабуся. Тоді я намалювала на аркушу паперу цю підвіску, такою як я її уявляла зі слів бабусі. Я добре пам’ятаю, як викинула той аркуш.

- Ти витяг той папірець?

- Так, коли ти не бачила, - хлопець складає руки в карманах джинс та балансує на пʼятах.

- Він такий як я і уявляла. Дякую. Алекс, це чудовий подарунок.

Міцно обіймаю хлопця, ховаючи обличчя на його грудях, вдихаю рідний аромат.

- Я не хочу йти святкувати з усіма, - шепочу у вигін його шиї.

- А чого ти хочеш? – запитує в моє волосся Алекс, мʼякі вуста торкаються кінчика мого вуха.

- Ми ж в припортовому містечку. Ходімо до океану.

Хлопець швидко киває та залишає свою сумку в машині, а я кладу прикрасу назад в бардачок аби не загубити.

Алекс обіймає мене за плечі та веде в сторону пляжів.

На вулиці вже темна ніч, вулиці пусті, рідко можна зустріти перехожих. Ми рухаємося алеєю, по краях якої стоять поодинокі двійні лави, повернуті на місто і на океан. Ліхтарі освітлюють їх, наче запрошуючи перепочити, насолодитися краєвидами.

Розпускаю пучок і волосся вільними хвилями спадає на плечі. Від полегшення переводжу подих і пальцями масажую потилицю. Легкий теплий бриз океану з ароматом солі грає моїм волоссям.

Алекс міцніше пригортає мене до себе.

На місто опустилася тиша, тут наче зорі мерехтять яскравіше і голосніше співають цвіркуни.

Ми йдемо мовчки, насолоджуючись присутністю один одного.

Алея закінчується і ми ступаємо із бруківки на пісок. Знімаю затісні туфлі. Натруджені ноги потопають в прохолодному піску, солоний вітер грає волоссям. Туфлі за пряжки підхвачую двома пальцями і ми рушаємо пляжем далі.

- Ластівко, як у вас вийшло поїхати. Твоя мати мабуть була дуже зла, - Алекс порушує наше мовчання.

- Не знаю, - потискаю плечима. -  Я їй не казала.

- То ти втекла із власного свята? – сміється хлопець.

- Тато тільки знає, що ми пішли.

Зупиняюся посеред пляжу та заглиблюю ноги глибше у пісок, насолоджуюся як прохолодний шовк ковзає між моїми пальцями. Струшую головою, прибираючи пасма, набіглі на очі. Теплий вітерець омиває обличчя.

- Ластівко? – Алекс дивиться на мене глибоким поглядом.

- Що?– перемикаю свою увагу на хлопця.

- Я вже казав, яка ти гарна і чарівна. Я кохаю тебе так, що здається лусну від цих почуттів.

Підходжу до нього та кладу голову на міцне плече.

- І я тебе кохаю. Алекс, я хочу провести цю ніч з тобою.

Непевна, що хлопець зрозумів сенс моїх слів. Він посміхається та веде мене далі берегом.

Ми оминаємо міські пляжі та виходимо на дикі. Тут навіть пісок інший. Немає сміття, пустих пляшок. Ніяких тобі роздягалень, шезлонгів. Лише пісок, океан і рослинність.

Туфлі спадають з моїх рук і Алекс підхоплює їх.

- Ні, залиш. Побудемо тут, - кидаю до туфель свою маленьку сумочку.

Наближаюся до хлопця, обіймаю його за плечі, навшпиньках тягнуся до його тепла. Жовтневі очі з цікавістю розглядають мене.

- Ластівко, ти якась дуже мовчазна, замріяна, - сильні руки притягують мене ближче до себе.

Кінчиками пальців проводжу по підборіддю, веду по щоці, залишаючись там. Алекс лине до моєї долоні. Вустами притуляюся до пульсуючої вени на його шиї, прямую вище, цілую в кутики губ, залишаючи невагомі дотики навколо його губ.

Алекс не витримує і долонею поринає в моє волосся, притягуючи мене ближче. Палкі вуста накривають мої. П’янкий аромат лісу обіймає мене, вбирається глибоко в мене. Жаркі вуста розкривають мої, язик погладжує їх.